Вже перед мордою оленя розвертаються кільця спружиненого тіла і з тих кілець виростає величезна змія з широко відкритою пащекою та висунутим жалом – вона вже гіпнотизує жертву.
А збоку, невідь-де і взявшись, на оленя накинувся лев. Передніми лапами він обхопив шию жертви, впився їй в груди… Він уже їх терзає…
А позаду на оленя – мало йому змія та лева! – налетів ще й степовий орел. Голова його напружено витягнута, міцний дзьоб хижо потягнувся до гарячої плоті приреченого – ось-ось він почне її терзати!
Все на фризі сплелося в смертельний клубок! Годі розділити нападників і жертву – не врятуватися оленю! Він ще живий, але вже мертвий. Мить тому вільний, він уже в пастці, з якої немає виходу, і три вороги – лев, змій та орел ось-ось почнуть рвати його тіло.
Майстер лишився задоволений своєю роботою, замовник теж буде задоволеним і не поскупіє на плату. Адже то він на сагайдакові розправляється з ворогами так, як лев, змій і орел з оленем…
…Там, внизу, була Скіфія. Таємнича і загадкова. Могутня і грізна. Вільна і непереможна. Але та Скіфія, яка вже, як і олень, була приреченою…
Р. S. Англійський поет Джон Мільтон (1608–1674) в юності, будучи студентом Кембриджського університету, якось писав другу:
«Ти питаєш, про що я розмірковую? З допомогою небес про безсмертну славу. Але що ж я роблю? Я відрощую крила і готуюсь злетіти…»
Скіфи – дозволено буде таке зіставлення (хоча це просто згадка при нагоді) – теж відрощували собі крила, готуючись здійнятися в небо й злетіти над степом, над історією, над вічністю, але…
Чи могутні крила так і не встигли собі виростити (навіть за Атея, коли була чи не остання – богами й долею – надана можливість злетіти), чи небеса не зуміли покорити…
Були вже крилатими, але так і не зуміли злетіти… (Через віки та віки писатиме українська Поетеса: «Орлині крила чуєм за плечима, / Самі ж кайданами прикуті до землі…»)
Чи судьба, чи фатум, чи така їм випала доля – хто тепер достеменно скаже?
Та й для чого.
Все вже звершилося, відшуміло-відгуло, відклекотіло… А колись…
А море здавалося злим,
Котило хвилю високу.
А греки вино везли
У Скіфію карооку,
І світ був не світ, а огром,
І ранок ще снами снідав.
І що там, за тим бугром, —
Ніхто на землі ще не відав…
Імператор Діоклетіан та чернець Діонісій – житія і долі
І бувальщина про те, як започаткувалася наша ера
Ера (лат. aere) – окреме число, вихідна цифра. В історії початок літочислення, пов’язаний з якоюсь історією або легендарною подією (напр., перший рік правління царів, імператорів…).[1] Початком християнської, або нової ери, вважається день народження міфічного Ісуса Христа.
Року