Марина ніколи для себе так прямо питання не ставила. Так, вона боїться. Вона взагалі боягузка. І їй не соромно, це жіночно, так вважають її бабуся, мама й сестра. Жінка повинна здаватися маленькою дівчинкою, беззахисно простягати ледь вологу перелякану долоньку, щоб чоловікові хотілося вести її вперед або назад, ну, куди вже він сам планує рухатися.
– Знаєш, іноді я хочу піти. Тому що не розумію, чому він буває таким жахливим, хоча може бути таким гарним. І я б’юся, б’юся: ну чому все саме так? Гризу нігті, гризу собі мозок, а зрозуміти не можу. Він легко вчиться, хапає все з лету. Але чому він ніколи не вчиться того, чого я хочу його навчити?
– Напевно, тому, що він звик почуватися авторитарним учителем. А авторитарному вчителеві, звичайно, ні до чого прислухатися до учнів, вони самі ловлять кожне його слово. Ти щаслива?
Марина замислилася. Так, мабуть, вона була щаслива.
– Ти любиш його?
Так, Марина його любила.
– Заспокойся. Отже, усе добре, – Інга витягнулася на лежаку. – Любов – це не замилування, це те, що дозволяє нам або не зауважувати, або терпіти недоліки іншої людини. І не намагатися її змінити. І знати-цінувати всі її точки.
– Точки? – перепитала Марина.
– Так. Коли знаєш людину – знаєш її точки. Гарні й погані.
– Які?
– Різні. Марнославство. Совість. Страх. Довірливість. Смішливість. Ледарство…
Літак набирав висоту, Марина дрімала на плечі чоловіка. Інга затрималася в дьюті-фрі, купувала подарунки друзям, тому прийшла мало не останньою на реєстрацію і сиділа десь далеко. Напевно, для когось головне – не почуватися засохлою гілкою, а комусь важливіше пускати листочки, поки пускається, створювати тінь, поки створюється, бути потрібною дереву в будь-якому вигляді. Бути потрібною. Просто любити. І знати-цінувати точки.
Інга сиділа з подругою на кухні. Та, зіщуливши очі, запитала в неї:
– Колися! Ти закохалася в одруженого? Я побачила новий чоловічий парфум у тебе на трюмо. Відкритий. Щораз, коли ти закохуєшся в жонатика, ти купуєш для себе чоловічу туалетну воду. Познайомилася з невідомим нащадком Онассіса [5]?
Інга засміялася, ледве не вдавилася копченою оливкою.
– Так, від тебе нічого не сховаєш. Закохалася.
– Ну, і що?
– У нього мудра дружина. І гарна.
– Це втішно чути. Кому потрібні чоловіки від поганих дружин? Розповідай.
– Ти знаєш, нема чого розповідати. Дружина відчула його ставлення до мене раніше, ніж я. Коли мої почуття взагалі ніяк його не стосувалися, обходили, десь витали.