– Ця троянда прекрасна, але є ще прекрасніша! – мовив мудрець.
– Авжеж, набагато прекрасніша! – мовила одна із жінок. – Я бачила її. Священнішої за цю троянду немає на світі, але вона була бліда, як пелюстки чайної троянди. Я бачила її на щоках королеви; вона зняла свою королівську корону і ходила всю довгу, нестерпну ніч, заколисуючи своє хворе дитя, плачучи над ним, цілуючи його і молячись за нього, як тільки може молитися мати в години страху за свою дитину!
– Священна біла троянда скорботи, велика влада її, але все-таки це не та троянда!
– Я бачив її, найпрекраснішу троянду світу, бачив перед вівтарем Господнім! – мовив благочестивий старий єпископ. – Вона сяяла, як світле обличчя ангела. Молоді дівчата йшли до причастя, щоб поновити обітницю, дану під час хрещення, і на їхніх свіжих щічках квітнули червоні і білі троянди. І ось перед вівтарем стояла одна молода дівчина; всію душею, повною небесної чистоти і любові, підносилася вона до Бога. Ось вона – чистісінька, вища любов!
– Благословенна така любов, але все-таки ніхто не назвав ще найпрекраснішої троянди світу! – мовив мудрець.
Раптом до кімнати увійшов маленький синок королеви; в його очах бриніли сльози, щоки були вологі; він ніс у руках велику розкриту книгу в оксамитовій оправі зі срібними застібками.
– Мамо! – мовив хлопчик. – Послухай, що я тільки-но прочитав!
І дитя сіло коло ліжка хворої і прочитало з книги про того, хто добровільно помер на хресті ради порятунку всіх людей, навіть ради поколінь, які ще не народилися!
– Немає понад цю любов!
І щоки королеви зарожевіли, очі широко розплющились: вона побачила, що з аркушів книги виросла раптом найчудовніша троянда світу, жива подоба тієї, що виросла з крові Христа, пролитої на хресті!
– Я бачу її! – мовила вона. – І довіку не помре той, хто бачив цю троянду, найпрекраснішу троянду світу!
Нове вбрання короля
Жив колись король, який найбільше за все любив нове вбрання. Сталося так, що до міста, де жив король, приїхали двоє шахраїв. Вони назвали себе ткачами й оголосили, що можуть виткати кращу в світі тканину. Вони казали, що вбрання, пошите з неї, стає невидимим для будь-якої людини, яка жахливо дурна або сидить не на своєму місці.
Король зрадів і звелів дуже добре заплатити шахраям за те, щоб вони швидше виткали чудесну тканину.
Шахраї вдавали, що працюють до пізньої ночі, вимагали найтоншого шовку та найчистішого золота, але на їхніх верстатах нічого не було. Вони тільки прикидалися, що тчуть нитки, яких не існувало.
Король хотів подивитися на їхню роботу, але відразу ж злякався, що не побачить чудової тканини. А виказати себе дурнем