– З телефоном усе в нормі, старий, просто… Вільяма немає…
Дверцята «Тойоти» захлопнулись і решта слів не пробились у салон. Проте почутого виявилось достатньо, щоб Ігор спохмурнів і неспокійно завертівся на сидінні.
– Америкос накивав п’ятами? Не може бути, – правив далі Штаєрман: – Де він? Той сучий син не міг просто так покинути все!
– Кейтаро просив тобі не казати, – потупився американець.
– Що не казати?
– Вчора боти взяли Вілла і одного з негритосів Ріно…
Оскар не зрозумів:
– Як це «взяли»?
– Забрали з собою.
– Бляха, що-о?!!
– Ми зрозуміли, що вони підкопали стовпи, але подумати не могли, що зразу в двох місцях. Кинулись прикривати пролом напроти головних дверей жилого блоку, а ті гади увірвались до гаражів у першому інженерному. Кейтаро наказав відходити… заблокував «DW» будівлю… ми там засіли… а Вілл і один з найманців, ну, вони не встигли, розумієш… Ті гівнюки упіймали їх і потягли у пустелю.
Штаєрман глитнув слину:
– І ви нічого не зробили?
– А що ми мали робити, трясця твоїй матері?! – рикнув Джеффрі. Уперше за час подорожі він втратив самовладання. – Усім було страшно до всирачки, старий! Навіть Ріно сидів тихо, як миша. Ми за три дні ні разу в них не поцілили! В жодного! Січеш, про що я? Та я б ліпше сам собі пустив кулю в скроню, аніж вийшов тоді на вулицю.
– Боти вбили їх? – Оскар здригнувся.
– Ні.
– Ні?
– Принаймні не відразу. Поки тягли, вони були живими. А там… не знаю.
– Але для чого Вілл здався тим вилупкам? Що вони з ним робитимуть?…
– Про це хай розкаже українець, – американець стрельнув очима в напрямку задніх сидінь «Toyota Tundra». – Я тобі і так багато вибовкав, хоча це ще не все. – Штаєрман прикусив губу, наготувавшись слухати далі. – Оскільки напруги на периметрі не було, а ми засіли в «DW» будівлі, наче мавпи в зоопарковій клітці, ті довбані карлики пролізли у склад і… – шофер махнув рукою з виглядом «усе пропало!». -…Розбомбили його.
– Щоб я здох, – прошипів Оскар.
– Сьогодні маєш усі шанси, – процідив Джефф, – бо тепер у наших малюків сила-силенна набоїв і дюжина п’ятисотих «Моссбергів».[31]
– Ти жартуєш.
– Ні, ти все правильно почув. У втікачів тепер вогнепальна зброя.
– А гормон?!
– Розслабся. Не все так погано. Кейтаро після твого відльоту наказав перетягти сулії з альдостероном у житловий корпус. Стероїди поки що у нас.
Обоє чоловіків замовкли. На Панамерикані, вдалині за їхніми спинами, час від часу пролітали автомобілі. Реву двигунів не було чути. Звук моторів затирало сичання вітру над пустельним