– Виходь, Едґаре! – сердито сказав Джуліан. – Я навчу тебе іншої пісеньки. Виходь!
Едґар не поворухнувся.
– А що, не можна співати те, що мені співається?
– Можна, – відповів Джуліан, – тільки не цю пісню. Я навчу тебе іншої. Виходь!
– І не подумаю, – сказав Едґар. – Ти ж хочеш битися зі мною!
– Так, хочу, – підтвердив Джуліан. – Гадаю, невелика чесна бійка піде тобі на користь. Теж вигадав – сидіти й співати бридкі дражнилки про дівчинку, у якої сталася біда. То виходиш? Чи мені зайти й витягти тебе?
– Мамо! – запанікував Едґар. – Мамо! Де ти?
Тут Джуліан просунув руку у вікно, дотягся до дуже довгого носа Едґара і так його потягнув, що Едґар завищав від болю.
– Де дреба! Де дреба! Мені поляче! Відбусди доса!
На кухню вбігла пані Стик. Вона зарепетувала, коли побачила, що робить Джуліан, й кинулася до нього. Джуліан прибрав руку, але залишився біля вікна.
– Як ти смієш! – кричала пані Стик. – Спершу це дівчисько дало Едґару ляпаса, тепер ти тягнеш його за носа! Що на вас усіх найшло?
– Нічого, – чемно відповів Джуліан. – А ось з Едґаром коїться щось несамовите, пані Стик. І ми вважаємо, що час привести його до тями. Насправді це ваш обов’язок, але, схоже, ви ним нехтуєте.
– Та ти просто нахаба! – видушила з себе ображена й розлючена пані Стик.
– Згоден, можете й так вважати, – мовив Джуліан. – Це Едґар на мене так впливає. Так само, як і ваш Смердюк.
– Смердюк?! – закричала пані Стик, розлютившись іще дужче. – Мого собаку звуть не так, і ти добре це знаєш.
– А слід було б називати саме так, – сказав Джуліан, відходячи від вікна. – Скупайте його, тоді ми, можливо, назвемо його Пухнастиком.
Полишивши пані Стик, яка щось гнівно буркотіла, Джуліан повернувся до друзів, які з цікавістю втупилися в нього. Він, здавалося, змінився на очах: став похмурим, рішучим, дорослим, навіть грізним.
– Схоже, я підкинув хмизу в вогонь, – мовив Джуліан, сідаючи на траву. – Я трохи не відірвав Едґарові носа від його жирної пики, і його матуся втрапила мене за цим заняттям. Гадаю, тепер почнеться відкрита війна! Тепер нам буде непереливки. Навряд чи нас годуватимуть надалі.
– Готуватимемо собі самі, – враз вирішила Джорджа. – Ненавиджу пані Стик! Хоч би повернулася Джоана! І жахливого Едґара ненавиджу, і страшного Смердюка.
– Дивіться, онде Смердюк! – раптом гукнув Дік, простягаючи руку, щоб утримати Тіммі, який з гарчанням підвівся. Але той струсив його руку і майнув по травнику. Песик пані Стик нестямно завив і спробував утекти. Проте Тіммі схопив його за шию і почав метляти, наче щура.
Тут вибігла пані Стик з дрючком і почала гамселити, не дивлячись, якого собаку б’є. Джуліан знову кинувся по шланг. Едґар ураз зник у домі, пам’ятаючи, як йому перепало минулого разу.
Зі шлангу вдарив сильний струмінь, і Тімоті розтиснув зуби й випустив двірняка, що скавулів. Смердюк одразу майнув до пані Стик і, тремтячи, спробував сховатися під