Джорджа не бажала йти не тому, що вона не любила пікніків, а тому, що не могла взяти з собою собаку, бо разом з дітьми пішла її мати, й Джорджі довелося провести цілий день без свого улюбленого Тіммі.
– Не пощастило! – сказав Джуліан, здогадавшись, що її засмучує. – Не розумію, чому ти не розповіси матері про друзяку Тіма. Упевнений, вона не буде заперечувати проти того, що хтось триматиме собаку для тебе. Я знаю, що моя б мати не заперечувала.
– Нікому, окрім вас, я про нього не буду розповідати, – рішуче мовила Джорджа. – Мені вдома завжди непереливки. Визнаю – здебільшого з моєї провини, але я однаково втомилася. Бачиш, батькові за його наукові книжки платять небагато, а йому завжди хочеться, щоб мати і я мали речі, купити які він не в змозі. Тому він такий норовливий. Він хотів би віддати мене до хорошої школи, але для цього нема коштів. А я рада. Не хочу їхати до школи. Мені подобається тут. Я не перенесу розлуки з Тіммі.
– Тобі сподобалася б школа-інтернат, – зауважила Енн. – Ми всі там вчимося. Там цікаво.
– Ні, нецікаво, – затялася Джорджа. – Жахливо потрапити в юрбу: дівчата довкола регочуть і галайкають. Мені таке не сподобається.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.