– Ви найняли їх для Брикстонської справи? – спитав я.
– Аякже, мені треба встановити один факт. Але це лише питання часу. Ага! Зараз ми почуємо щось новеньке про вбивство з помсти. До нас прямує сам Ґреґсон, і кожна риса його обличчя випромінює блаженство. Ось він і прийшов.
Нетерпляче задзеленчав дзвінок; через кілька секунд білявий детектив піднявся сходами, перестрибуючи через три сходинки за раз, і влетів у нашу вітальню.
– Любий колего, привітайте мене! – закричав він, щосили трясучи покірну руку Голмса. – Я розгадав головоломку, і тепер усе ясно як божий день!
Мені здалося, що на виразному обличчі мого приятеля промайнула тінь неспокою.
– Хочете сказати, що натрапили на слід? – поцікавився він.
– Та що там слід! Ха-ха! Злочинець сидить у нас під замком!
– Хто ж він такий?
– Артур Шарпантьє, молодший лейтенант флоту Її величності! – вигукнув Ґреґсон, пихато випнувши груди та потираючи пухкі руки.
Шерлок Голмс із полегшенням зітхнув, і його трохи стиснуті губи розпливлися в посмішці.
– Сідайте й спробуйте ось ці сигари, – сказав він. – Ми надзвичайно хочемо дізнатися, як це вам вдалося. Хочете віскі з водою?
– Не відмовлюся, – відповів детектив. – Останні два дні забрали в мене стільки сил, що я просто валюся з ніг – не стільки від фізичної втоми, звісно, скільки від розумового перенапруження. Ви таке знаєте, містере Голмс, ми ж із вами однаково працюємо головою.
– О, ви мені лестите, – із серйозним виглядом заперечив Голмс. – Отже, яким же чином ви досягнули такого блискучого результату?
Детектив зручно вмостився в кріслі та задимів сигарою. Аж раптом ляснув себе по стегну та зареготав.
– Ні, ось що цікаво! – вигукнув він. – Цей бовдур Лестрейд, котрий вважає себе найрозумнішим із усіх, пішов зовсім хибним слідом! Він шукає секретаря Стенджерсона, а той Стенджерсон так само причетний до вбивства, як ще не народжене дитя. Він уже, мабуть, його й заарештував!
Ця думка здалася Ґреґсону настільки кумедною, що він розсміявся до сліз.
– Й як же ви натрапили на слід?
– Зараз усе розповім. Докторе Ватсон, це, безумовно, строго між нами. Перша проблема полягала в тому, як дізнатися про життя Дреббера в Америці. Інша людина чекала б, поки хтось відгукнеться на оголошення або сам зголоситься дати інформацію про вбитого. Але Тобіас Ґреґсон працює інакше. Пам’ятаєте циліндр, що знайшли біля трупа?
– Пам’ятаю, – підтвердив Голмс. – На ньому була марка: «Джон Ундервуд і сини, Камбервіл-роуд, сто двадцять дев’ять».
Ґреґсон помітно спохмурнів.
– Ось уже ніяк не міг подумати, що ви це помітили, – сказав він. – Ви були в крамниці?
– Ні.
– Ха! – з полегшенням усміхнувся Ґреґсон. – У нашій справі не можна нехтувати жодною нагодою, навіть найменшою.
– Для великого розуму дрібниць не існує, – підмітив Голмс.
– Ще б пак, я пішов до Ундервуда та спитав,