Пропозиції Бен-Ґуріон наробили галасу, і були зустрінуті ворожо. Його товариші мали більш реалістичні та демократичні погляди. Бен-Ґуріон пішов у відставку. Він написав батькові, що вирішив скласти іспити з права. Потім отямився й відкликав свою відставку. У березні 1922 року Бен-Ґуріон писав: «Нині я відповідальний за всі дії „Гістадруту”, і відповідальність ця велика і важка». Він мав рацію.[494]
Між іншим, під час цих подій, майже впродовж усього року, Паула Бен-Ґуріон залишалася у Польщі. Незрозуміло, чому вона сама не повернулася до Палестини. Що б там не було, для неї це був жахливий рік. Напруга між нею та сім’єю Грюнів стала нестерпною. «Я не можу зрозуміти твоє ставлення, – писала вона Бен-Ґуріону. – Ти знаєш, як сильно я ненавиджу Плоньськ. Моє життя нещасне, я більше не хочу страждати, бо достатньо страждала у своєму житті». Вона повідомила, що дружина його брата Мішеля кинула його, і всі тепер говорять, що вона стала повією. Мішель був розлючений і не витримував, коли діти плакали, тоді як їй, Паулі, довелося страждати і від цього. «Якщо ти хоч трошки мене любиш, спробуй відвезти мене додому».[495] Вона та діти незабаром поїхали з іншими родичами Бен-Ґуріона до села під назвою Ромбеж. Вона пережила там важку польську зиму, в умовах навіть примітивніших, ніж у Плоньську.
Бен-Ґуріон стверджував, що спершу не мав наміру залишати її у Плоньську на цілий рік, і ніколи б не погодився на це. «Але, – писав він, – унаслідок подій, які ніхто не міг передбачити, саме так воно і склалося». Він не уточнював, про які саме «події» йшлося. «Я дуже прошу, якщо Паула повернеться або збирається повернутися із села, щоб ти добре прибрав для неї кімнату і найняв покоївку», – попросив він батька, обіцяючи відшкодувати усі витрати. Складалося таке враження, що він не робив усе від нього залежне, щоб перевезти її до Палестини. Батько надіслав йому болючого листа, і Бен-Ґуріон швидко відповів, що його написано «люблячими та ніжними руками батька і матері». Неприязнь між дружиною та батьком вимагала від нього викласти свою позицію; він став на сторону батька, але відверто просив його зрозуміти Паулу: така віддана мати, як вона, не може не бачити того, що вважає неналежною гігієною. У будинку його батька не було ванни, а туалет був на дворі. Але він її не захищав. «Те, що ти писав, дуже засмучує і ранить мене, і я детально напишу про це Паулі, я не хочу виправдовувати те, що вона робить. Вона не мала цього робити». Усе так і лишилося невизначеним.
Це був емоційний лист, сповнений покірності. «Навіть, якби ти був несправедливий до мене, до моєї дружини або дітей – якби таке було можливе – навіть тоді я б не міг обурюватись на тебе», – писав він. Його більше цікавили власні стосунки з батьком, ніж напруженість між ним і Паулою. Бен-Ґуріон згадував день, коли виїхав із Плоньську, маючи почуття дитячої провини перед