Вони також намалювали карту землі Ізраїлю, ніби це було не більше, ніж географічне питання. У процесі її створення автори відкидали кордони, що відмежовували території, які, згідно з релігійним віруванням, Бог обіцяв своєму народові. Бен-Ґуріон та Бен-Цві називали їх «ідеальними кордонами», засмучуючись при цьому через існуваня «фактичних». На півночі вони включили гору Гермон, верхів’я річки Ярмук, річку Літані та місто Сидон. Східна межа простежувалася далеко за Йорданією – до плато Хауран. Автори не зазначали кордон у східній пустелі, бо припускали, що площа землі буде розширюватися чи скорочуватися відповідно до можливостей національного дому щодо експлуатування пустелі. На півдні кордон простягався від Ель-Аріша до Ейлату. Це був сіоністський компроміс, що Бен-Ґуріон пізніше назвав Великою та Малою Палестиною. Розмежована у такий спосіб земля, як зазначали Бен-Ґуріон та Бен-Цві, налічувала понад мільйон мешканців. Іншими словами, вони не заявляли, що земля не заселена, однак стверджували, що це «земля без нації» і вона «чекає на народ». Автори обґрунтували право євреїв на заселення землі не лише в історичному плані; вони запропонували також екологічні аргументи. «Країна квітів і сонця, – писали вони, – незрівнянно чудова земля, що не має аналогів на земній кулі», була спустошена, «незліченні терни й осот вкривають прекрасні долини». Сади та ліси зникли, гірські схили були ніби неживими. Усе це сталося тому, що це була земля без нації. З поверненням свого народу природні скарби відродяться знову.[416]
Бен-Ґуріон і Бен-Цві зробили все можливе, щоб дотриматися виваженого академічного стилю; вони пред’явили претензії та зустрічні вимоги, підкріплені безліччю дат та таблиць із цифрами. Проєкт виявився набагато масштабнішим, ніж вони очікували. Мало бути кілька томів; тим часом вони завершили роботу лише над першим. Бен-Ґуріон казав, що незадоволений такими темпами. Але після двох років роботи, упродовж шістнадцяти годин на день, він дійшов висновку, що для книги, такої всебічної та докладної, як він сподівався написати, потрібно п’ятнадцять років праці.[417]
Тим часом події змусили його відкласти цю роботу і взятися за зброю, як писав він. Він мав на увазі зусилля, спрямовані на створення Єврейського легіону.[418]
Історія почалась із сіонського корпусу погоничів Трумпельдора і продовжилася у Лондоні. Зеєв Жаботинський ділив квартиру разом із Вірою та Хаїмом Вейцман у Челсі. Він домагався створення Єврейського легіону, який брав би участь у відвоюванні Палестини під командуванням британської армії. Вейцман був не проти цієї ідеї; він розумів її політичну цінність та символічне значення, але ставився з великою обережністю.