– Ну і що, буде війна в Європі чи ні? Я певна, нас це не стосується.
Волтер подивився на неї й висловив ще одне дивне пророцтво:
– Перш ніж ця війна закінчиться, – чи то сказав, чи що промимрив крізь зуби Волтер, – її відчує кожен чоловік, жінка й дитина Канади… ти, Мері, це відчуєш… відчуєш просто у своєму серці. Ти втиратимеш сльози над кров’ю цієї війни. І прийде волинщик… він гратиме, поки кожен куточок світу не почує його жахливої непереборної музики. Пройдуть роки, перш ніж смерть закінчить свій танок… роки, Мері. У ті роки розіб’ється мільйони сердець.
– Байки! – відповіла Мері, яка завжди так казала, коли не знала, що відповісти.
Вона зовсім не розуміла, що мав на увазі Волтер, але почувалася дуже незручно. Волтер Блайт завжди казав якісь дивні речі. Цей його старий волинщик… вона не чула про нього ще з тих часів, коли вони грали у Веселковій Долині… а тепер він знову з’явився тут. Словом, не подобалися їй ці загальні фрази.
– Ти часом не перебільшуєш, Волтере? – спитав Гарві Кроуфорд, який саме підійшов до них. – Ця війна не триватиме роками… завершиться через місяць чи два. Англія зітре Німеччину з карти й оком не змигне.
– Думаєш, що війна, до якої Німеччина готувалася двадцять років, закінчиться через кілька тижнів? – емоційно промовив Волтер. – Це не якась мізерна битвочка на Балканах, Гарві. Це боротьба на смерть. Німеччина або завоює, або помре. А ти знаєш, що станеться, якщо вона завоює? Канада стане німецькою колонією.
– Думаю, перед цим станеться ще кілька речей, – здвигнувши плечима, мовив Гарві. – Британський військово-морський флот переможе. А в усьому іншому, ми з Міллером зітремо їх у порох, правда ж, Міллер? Жодні німці не посягнуть на нашу Вітчизну, еге?
Гарві, сміючись, побіг вниз сходами.
– Чесно, я думаю, ці хлопці плетуть якісь нісенітниці, – роздратовано мовила Мері Венс.
Вона встала й потягла Міллера до скелястого пляжу. Їм нечасто вдавалося поговорити, Мері постановила, що не дасть собі зіпсути вечір дурними базіканнями Волтера Блайта про всяких волинщиків, німців й інші абсурдні речі. Вони залишили Волтера стояти наодинці біля сходів на скелі й дивитися на красу Чотирьох Вітрів, які його замислені очі зовсім не помічали.
Найкращі моменти вечора для Рілли також закінчилися. Одразу після оголошення Джека Еліота вона розуміла, що Кеннет про неї більше не думає. Вона раптом відчула самотність і сум. А то було гірше, аніж якби він взагалі її не помітив. Невже таке життя – щойно стається щось приємне, щойно ти отримуєш цю радість, воно вислизає з твоїх рук? Рілла пафосно зауважила про себе, що покидала вечірку значно дорослішою, аніж ішла. Можливо, це правда… можливо, таки подорослішала. Хтозна? Не варто сміятися над муками юності. Вони – страшні, адже молодість ще не знає, що «і це пройде».