Хіба пані Корнелія могла прийти в гості, вбрана в смугастий біло-блакитний фартух і в шалі шоколадного кольору, всипаної велетенськими рожевими трояндами. І ніхто, крім пані Корнелії не міг би в такому вбранні мати такий гідний вигляд. Навіть якби пані Корнелія з’явилася так у палац привітати принцесу, вона б мала не менш гідний вигляд. За нею так само б тягнувся шлейф з трояндами по мармуровій підлозі, якби вона прямувала до принцеси, щоб сказати їй, що наявність чоловіка, чи то принца, чи простолюдина, не було чимсь, чим можна хвалитися.
– Я принесла зі собою роботу, пані Блайт, дорогенька, – зауважила вона, розгортаючи якусь делікатну тканину. – Треба чимскоріше закінчити, часу вже нема.
Енн дещо здивовано подивилася на білу одежину, розстелену на пишних колінах пані Корнелії. Це явно була дитяча сорочка, і вона була прекрасно виконана, з маленькими рюшами та складками. Пані Корнелія поправила окуляри й взялася вишивати витонченими швами.
– Це для пані Фред Проктор з Глену, – доповіла вона. – Вона з дня на день має народити восьму дитину, і ще нічого не готово. Інші семеро доношували одяг, який вона підготувала для свого першого, а шити ще щось вона не мала ні часу, ні сили, ні бажання. Ця жінка – мучениця, пані Блайт, тут вже мені повірте. Коли вона вийшла за Фреда Проктора, я то знала, що з цього буде. Він був одним з тих привабливих у своїх аморальності чоловіків. Після весілля вся привабливість вивітрилася, і залишилися тільки аморальність. Він п’є й нехтує сім’єю. Схоже на чоловіка, еге? Навіть не знаю, як пані Проктор могла б пристойно вдягати своїх дітей, якби сусіди їй не допомагали.
Як Енн пізніше дізналася, пані Корнелія була єдиною сусідкою, яка завдавала собі клопоту дбати про пристойність молодих Прокторів.
– Коли я почула про восьму дитину, то вирішила щось для неї пошити, – продовжила пані Корнелія. – Це вже остання одежина, і я хочу закінчити її сьогодні.
– Дуже гарно, – сказала Енн. – Я принесу своє шиття, за компанію. Ви прекрасна швачка, пані Браянт.
– Так, я найкраща швачка в цих краях, – сказала пані Корнелія, ніби констатувала факт. – Мушу бути! Боже, я нашила більше, ніж якби мала сотню власних дітей, тут вже мені повірте! Я, мабуть, божевільна, що вишиваю сорочку для восьмої дитини. Але, Боже, пані Блайт, дорогенька, вона ж не винна, що восьма, і я дуже хочу, щоб в неї було хоч щось гарне, так, ніби вона БАЖАНА. Ніхто не хоче бідолашного малятка – тому я так заметушилася, щоб хоч якось це компенсувати.
– Будь-яка дитина могла б пишатися такою сорочкою, – сказала Енн, тепер зі ще сильнішим відчуттям, що пані Корнелія їй сподобається.
– Ви, напевно, думали, що я до вас вже й не зайду, – припустила пані Корнелія. – Але це місяць жнив, знаєте, і я була зайнята – і навколо багато робочих рук, які більше їдять, ніж працюють, як і всі чоловіки. Я б прийшла вчора, але ходила на похорон пані Родерік Макалістер. Спочатку я думала, що в мене так сильно болить голова, що мені там буде геть невесело. Але їй було сто років, і я завжди обіцяла