Пан Гаррісон замахнувся кулаком на папугу.
– От уже дошкульна пташка, – пробурмотів він. – Я майже шкодую, що не скрутив тобі в’язи, коли мій брат-моряк приніс тебе додому. Ти колись перестанеш створювати мені неприємності?
Енн тим часом прибігла додому й переповіла свої пригоди Маріллі, котра не на жарт стривожилася через її довгу відсутність і вже збиралась іти її шукати.
– Зрештою, цей світ такий гарний, правда ж, Марілло? – радісно підсумувала Енн. – Днями пані Лінд скаржилася, що у світі вже нічого доброго не зосталося. Вона сказала, що коли б ти не очікував на щось приємне, у результаті залишаєшся більш чи менш розчарованим, і це вже напевне… може, це й правда. Але в цьому є й хороший бік. Виходить, що й погане також ніколи не виправдовує твоїх очікувань… майже завжди все виявляється кращим, ніж ти міг подумати. Я очікувала страшенно неприємного прийому, коли йшла до пана Гаррісона, але натомість він був досить приязним, і я провела час майже приємно. Гадаю, ми станемо справді добрими друзями, якщо йтимемо одне одному на поступки. Та все ж, Марілло, мені точно більше ніколи не варто продавати корову, не впевнившись перед тим, кому вона належить. А ще я дуже НЕ люблю папуг!
IV. Різні думки
Якось увечері, у світлі призахідного сонця, там, де стежина через ліс, знана як Березова Стежка, зливалася з головною дорогою, стояли собі, обіпершись на огорожу в тіні смерек, що легенько похитувалися на вітрі, Джейн Ендрюс, Гілберт Блайт та Енн Ширлі. По обіді Джейн гостювала в Енн, котра тепер проводжала її додому, а біля огорожі вони зустріли Гілберта, і тепер усі троє говорили про такий доленосний завтрашній день. Той день був першим вересня, коли починалося навчання в школах. Джейн мала поїхати до Ньюбриджа, а Гілберт – до Вайт Сендс.
– У вас обох є перевага, – зітхнула Енн. – Ви навчатимете дітей, які вас не знають, а от я буду вчити тих, із ким ще недавно ходила до тієї ж школи. Пані Лінд побоюється, що вони не поважатимуть мене так, як поважали б якогось незнайомця, хіба що я від самого початку буду дуже суворою. Але я не думаю, що вчителька має бути суворою. Ох, мені здається, що це така велика відповідальність!
– Я гадаю, у нас все вийде, – заспокійливо сказала Джейн. Джейн не турбувало прагнення мати хороший вплив на вихованців. Вона мала на меті лише чесно заробляти собі на життя, здобути довіру опікунів і домогтися, щоб її ім’я красувалося на дошці пошани шкільного інспектора. Більше жодних амбіцій у Джейн не було. – Головне – це підтримувати порядок, а для цього вчитель повинен бути трохи суворим. Якщо мої учні не слухатимуть мене, я буду їх карати.
– Як?
– Добряче їх шмагатиму, ясна річ.
– О ні, Джейн, ти не робитимеш цього! – вигукнула шокована Енн. – Джейн, ти НЕ ЗМОЖЕШ!
– Насправді я зможу й робитиму це, якщо вони цього заслуговуватимуть, – рішуче відказала Джейн.
– Я б НІКОЛИ не змогла відшмагати дитину, – так само рішуче мовила Енн. Я ЗОВСІМ не підтримую таке.