Мартін Концький
Справа в тому, що після закінчення колегії юнак за протекцією знайомих свого батька (зокрема князів Вишневецьких) потрапив до польського королівського двору, де став пажем, а згодом покойовим короля Яна Казимира. Приблизно в 1656–1659 роках він разом із двома іншими молодими шляхтичами побував за кордоном для завершення своєї освіти. Він відвідав не тільки Францію (див. вище), але й Італію та Німеччину (звідси знання мов) – згідно з листом П. Орлика до сина Григора. Сьогодні точно доведено (українським істориком Т. Мацьковим), що Мазепа побував у Нідерландах, у місті Девентер, разом із майбутнім краківським каштеляном Мартіном Концьким, у спогадах котрого є згадка про спільне навчання з Мазепою в цій країні. В місті Девентер зберігся реєстр студентів, у якому є підпис Мазепи: «Йоханнес Коледінскі, нобілес полонус» (тобто вказано державну, а не національну приналежність; так само багато українських студентів у закордонних університетах писали себе пишно і архаїчно: «полонус», «літуанус», «борусус» чи навіть «сарматус» – поляк, литовець, борус чи сармат). У Девентері в 1657 році Іван Мазепа навчався відливанню та використанню гармат при майстерні Віллема Вегеваарда.
Юрій Хмельницький
Саме під час свого трирічного турне європейськими країнами майбутній гетьман вивчив мови, набув досвіду європейського політичного та культурного життя. Повернувшися до Варшави, Іван Мазепа продовжує не тільки виконувати звичайні функції покойового при королі, але йому також доручають доволі важливі місії. Так, 1659 року він їздить з королівськими листами до гетьмана Івана Виговського, наступного року – до Юрія Хмельницького, а 1663-го відвозить клейноди до Павла Тетері. Кар’єра молодого шляхтича йшла по висхідній лінії, незважаючи на непрості для Речі Посполитої в цілому часи. Перебування при королівському дворі стало для нього чудовою школою інтриг (щоправда, ремарка М. Костомарова про те, що саме це сприяло формуванню «хитрого і підступного характеру» гетьмана, який виріс при дворі, «де панувало лицемірство і нещире ставлення до людей», видається дещо наївною – політика дотепер є справою не надто щирою і відвертою, а ставлення до людей при польському королівському дворі було таким, як і при будь-якому іншому). Саме тоді Іван Степанович завів цінні зв’язки з польськими владними колами (згодом у Росії гетьман недаремно вважатиметься фахівцем у польських справах).
Джордж Гордон