Жага до життя. Джек Лондон

дорожнього мішка і насилу всівся. Було ще не зовсім темно. У світлі сутінків він навпомацки намагався відшукати між скелями клапті сухого моху. Зібравши купу, він запалив вогонь – теплий, димний вогонь – і поставив на нього кип'ятити свій казанок.

      Він відгорнув отвір мішка і почав рахувати свої сірники.

      Їх було шістдесят сім. Для певності він три рази перерахував їх. Він розділив їх на невеликі пакунки, які загорнув у вощений папір, і поклав одну пачку в порожній кисет для тютюну, іншу – за підкладку зім'ятого капелюха, третю – під сорочку біля тіла. Зробивши це, він раптом піддався панічному страху, знову розгорнув їх і перерахував. І знову він нарахував шістдесят сім.

      Він висушив взуття біля вогню. Його мокасини розлізалися на мокрі клапті. Вовняні шкарпетки були суцільно діряві, а ноги – поранені і закривавлені. Кісточка горіла від вивиху. Він подивився її і зазначив, що вона розпухла і стала завбільшки з коліно. Він відірвав довгу смугу від одного зі своїх двох ковдр і міцно зав'язав ногу. Іншими смужками він обернув ноги, намагаючись замінити цим мокасини і шкарпетки. Потім випив гарячу воду з казанка, завів годинниак і поліз під верхню ковдру. Він спав як вбитий. Але недовго було темно. Сонце зійшло на північному сході. Вірніше, світанок забринів в тому місці, бо сонце залишилося прихованим за сірими хмарами.

      О шостій годині він прокинувся, лежачи горілиць. Він дивився просто вгору в сіре небо і відчував, що голодний. Повернувшись на лікті, він раптово здригнувся від гучного пирхання, яке пролунало поблизу, і побачив оленя карібу, який роззирався на нього з живою цікавістю. Тварина знаходилася на відстані не більше п'ятдесяти футів від нього. Миттєво і болісно гостро він відчув смак оленячого філе і побачив, як воно шкварчить над вогнем. Машинально взяв незаряджену рушницю, звів курок і натиснув на спуск. Олень пирхнув і відскочив. Його копита гриміли, коли він біг скелями.

      Подорожній вилаявся і відкинув рушницю. Він голосно застогнав, намагаючись підвестися на ноги. Це була важка і повільна робота. Його суглоби нагадували іржаві шарніри. Вони рухалися насилу, затримуючись тертям зв'язок. Щоб зігнути якийсь член, було потрібне величезне зусилля волі. А після того, як він підвівся остаточно, цілу хвилину змарнував, щоб випростатися.