3’явилися надії на скорше визволення України, бо видно було, що без втручання чужоземної сили, самім нам розраховувати на реальні наслідки надії мало.
В 1933 році Україна з прориву вийшла, на Україні добрий урожай, колективи зміцніли, селянство в масі втяглося працювати, одже ґрунт для роботи захитався.
Почалися майські арешти. Видно було, що організація провалилася, її викрили. Арешт Ялового – обухом по голові вдарив усіх нас. Постріл Хвильового підтвердив, що справа безнадійна, що вихода для Хвильового іншого, крім самогубства не було, бо однаково його спіткала б доля Ялового, як вона спіткала всіх нас.
Із способів підготовки настроїв протирадянських треба ще вказати роботу членів контр-революційної організації, що працювали на селах, як уповноважені партії при хлібозаготівлях, засівкомпаніях та інших сільсько-господарських роботах. Вживаючи різного рода репресій, надуживаючи цими репресіями, роблячи це іменем партії, іменем Радянської Влади – вони, члени організації обурювали й підбурювали населення проти влади й партії. Але про це вже я говорив у попередніх своїх свідченнях.
Арешти, самогубство Хвильового, самогубство Скрипника – все це зовсім зруйнувало і деморалізувало роботу організації. Я був усе літо на селі ущент знервований і здеморалізований. Усі ці події сильно вплинули на мою нервову систему і я, по приїзді з села, почав приводити себе до порядку, почав лікуватися.
Невдовзі і мене було заарештовано.
Яка ж мета була організації, чого вона хотіла, куди вона йшла? Мета була одна. Поваливши Радянську Владу, завести буржуазно-демократичний лад, і відокремивши Радянську Україну від Союзу Радянських Соціялістичних Республік – здійснити ідею всіх українських націоналістів – утворити Соборну Україну.
13. I.34 р. Остап Вишня
Допросил Бордон
«…В прошлых своих показаниях я уже говорил о том, что в отношении меня, ВИШНИ и СЛЮСАРЕНКО, решающую роль в повороте к террору сыграл выстрел ХВИЛЕВОГО, который прозвучал в атмосфере наивысшего напряжения.
Для нас этим выстрелом была решена проблема дальнейшей борьбы, но практическое разрешение вопроса к этому времени не имело еще своего принципиального решения в верхах организации и потому наши настроения не нашли своего применения.
Моя командировка на село, затянувшаяся до сентября, несколько оторвала меня от деятельности организации, но возвратившись в Харьков после разговоров с О. ВИШНЕЙ и СЛЮСАРЕНКО я установил, что наряду с общей растерянностью в рядах организации ведется борьба за сохранение своих позиций и в этой борьбе вопрос о терроре занял ведущее место.
Вопрос о терроре