Галя зразу все переломила. Гулянки одлетіли; жарти – теж: виступили наперед клопоти та жаль за марно потраченим добром. Малесенька Галя спарувала Максима з Явдохою уже навіки, зв’язала міцно їх думки докупи, підбивала на одно діло. Максим бажав дочку виростити в багатстві та розкоші; бажала й Явдоха того самого… Вона думала, що багатство та розкіш заховають дитя її від такої лихої долі, яка їй судилася… І обоє вони клопотали об однім – над поживою та наживою… Чи сяк, чи так, а нажитись треба!
Знову Максим з Явдохою, хоч і інаково, прийнялися за діло молодих літ. Максим – за «прокормлєніє»; Явдоха – за крадіжку. Максим, докладуючи ротному, що москалі просяться «на побывку», – брав з них своє так само, як і покійний Федосєїч. А як верталися москалі з «прокормлєнія», – вони заносили до Явдохи накрадене, награбоване добро, а вона вже сама знаходила йому ярміс… За те тітці Явдосі, як сховачу й переводчику, доставалася половина всього…
Так їх захопила «чиста». Та ба! Чистої Максимові не дали. У той саме рік почалася остання війна з турками. Погнали Максима під Сілістрію, а потім перевели в Крим. Явдоха з маленькою Галею й собі повіялась за полком, все-таки не кидаючи свого краму. Тут вона таки добре заробила, бо не одні прості москалі купували в неї всячину, купували й небагаті офіцери. Зовсім би добре, коли б не страшно, що от-от Максим зложе свою голову, одтинаючи другим. Оже страх її не справдився. Максим тепер уже знав ціну життю – не кидався так, як замолоду, у саме, мовляв, пекло. Тільки всього, що його в руку штиком кольнув якийсь француз. Максим зрадів та зараз у лазарет… Пошепотав там з лікарем. «Не годиться, кажуть, у службу: в чисту його!» Максим полежав ще з місяць; дали йому «чисту», почепили ще нову мендаль, та й випустили на всі чотири сторони. Максим забрав жінку з дочкою та й потяг на рідну сторону відшукувати батьківщини.
Вертаючись додому через тридцять літ, він думав застати Піски такими ж самими Пісками, якими кинув. Через те й раявся з жінкою, прибувши додому, спродати батьківщину, оселитись де в багатому, люднішому місці та й пристроїтись до торгу на ті гроші, що придбала Явдоха. Коли приїхав – і здивувався. Не ті Піски, та й годі! Ніде ні одної землянки – скрізь мазанки; село велике, широке, довге, а кругом край веселий, людний, хоч і небагатий… «Значить, більше поживи для грошовитого!» – подумав Максим.
– Ні, жінко, – каже Явдосі, – мабуть, уже кістки зложимо на моїй стороні… Бач, який гарний край!
Явдоха й сама те бачила. Оселився Максим у батьківській хаті.
Явдоха крамарувала дома. Максим по ярмарках їздив, купивши коняку. Жили собі тихо та мирно, вирощували-пестили дочку Галю та в торгу кохалися. Через рік батьківську хату перекинули, збудували нову, – простору й ясну, з світлицею, з кімнатою під проїжджих.
Дивуються піщани, що то московська служба з людьми діє, якими їх робить! Ішов Максим у москалі розбишакою, волоцюгою, – сказано: Махамедом, а повернувся поважним чоловіком, з багатством, з заслугами… Прості