– Е, дівки… Курвів всягди хватає, а тим більше у вароши… А я кидь пуйду тим сикухам патли вимикувати, то пак буду ходити гола-боса… Ванька ми того не пробачить… Андика повів[14] ми, же поїдеме у кінци літа у той… як його… Мілан, на розпродажі. То в Італіях… Тамки мож усякі габанни та й гуччі накуповати за смішні гроші… Там такоє, дівки, цуря[15] парадноє, же тим Ваньчиним сикухам очі би повилазили… А їм ся нич не обстає, лем ноги перед чужими хлопами розставляти… А ви кажете… Дома треба знати, як політику вести… Курви – то врємєнно, а сім’я – навічно…
– Дурноє белендиш, Христино… То нам сім’я – навічно, бо так нам мамка з няньом змалку тандичили… А хлопам шо? Доки мовчиш і парадно[16] випозіруєш, він тя сокотить[17], а, не дай то, Боже, розкриєш рота або даш даякий збой, нафіг ти кому потрібна… Андика була м у родаків… Думаю, пройдуся селом побзерати, шо а як… Напарадиламся, нові топанки[18] вділа – якраз муй удачно на Словаки з’їздив та й привіз… Як тота ся фірма кличе… Зажди… Дораз ти повім… П’єр якийсь… Ага… Точно… П’єр Карден… Французькі, короче… Нігті намащені, вочка нафарблені – всьо, як має бути, на місцях… Іду я, йду, лем побзераву, а передо мнов Любка Довганичів, Матійова, ци пам’ятаєте, тих, же за продмагом жиють… Ми ще у неї дружками гуляли на свадьбі… Кобисьте її, дівки, віділи, були бисьте у шоці – заношені штрімфлі[19] худа, аж світиться, волосся (ци помните, яку вна косу мала – аж до гузиці[20]) скрученой у ріденький тортош[21], вочі перепуджені[22], ге у зайця… Я ся звідаву[23]: «Любко, ти шо туйки робиш у такому виді, геби сь не у вароши жила, а дагди з Верховини збігла? І де твуй Матій?…» А у неї вочі нараз змокріли, побзерала на мої топанки та й каже: «Матій ся, Анжелко, зблядував у тому вароші на паздіря… Ґута би побила[24] тих засранок – малолєток городських… Доки м мовчала, всьо було дубрі, а як ім не витримала та й розборки учинила, вун ми у куфор[25] цуря зметав та й повів: «Гетка із хижі… Кидь така сь вумна, та шуруй межи корови та й свині… Вспомни дєтство… Може, порозумнішаєш…» Такоє тото, дівки… Писок на хлопа не мож роззявляти… А ви кажете – хлопам сім’ю треба… Їм аби всьо у хижі порайбано[26] було, їсти наладжено