Вир. Григорій Тютюнник. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Григорій Тютюнник
Издательство:
Серия:
Жанр произведения: Классическая проза
Год издания: 1959
isbn: 978-966-03-6071-6
Скачать книгу
яром, видерлися на горб і зупинилися перед чорною купою – то було дерево, складене в штабелі.

      – Грузіть!

      Добру годину рвали на собі жили, пересаджуючи через ручиці важкі колоди. Коли навантажили, Йонька перехрестився і сказав таємниче:

      – Стояки будуть на хлів. Ну, паняйте.

      Старий сів на підводу лише тоді, коли проїхали добрий шматочок степу. Набив люльку тютюном і зробився ніжним та розчуленим.

      – Отак, дітки, треба на світі жити. Трапився добрий чоловік – от і будемо з хлівчиком. Не жени бичків, Тимку, бідна худоба зовсім охляла. – Йонька зашурхотів долонями по мокрій корі. – Дубина. Вік стоятиме.

      У широкій улоговині їх підстерегло сонце, занози заблищали, шерсть на биках запарувала, ратиці залишали на мокрій землі чіткий слід, від бичачих морд віяло теплом. Йонька блаженно розстебнув кожух, показав люлькою за синіючі горби:

      – Уже й Троянівка недалеко.

      Від цих слів ніхто в танець не пішов, бо всі знали, що дерево крадене і ще невідомо, чим ця подорож закінчиться. Гаврило ліниво шкутильгав, спираючись на ясенову ковезку та пощипуючи вуса, схожі на припечені сонцем кукурудзяні чубики. Тимко щулився від вранішньої прохолоди і, щоб зігрітися, збивав батогом святу землицю. Улоговина дедалі звужувалася, і нарешті вони в’їхали в глибокий яр із крутими високими стінами. Тут було холодніше і вологіше, сонце не досягало, із глиняних нір цілими зграями вилітали пічкури, ширяли у биків попід животами і зникали у свіжому прозорому ранковому повітрі. Раптом попереду почулося кінське іржання. Йонька завмер із люлькою в зубах, дав знак зупинитися. Все виразніше чувся тупіт копит, потім зовсім близько брязнула вуздечка, і з яруги виїхав широкоплечий вершник з похмурим, дикуватим обличчям і чорною смолистою бородою.

      – Що за ліс везете? – запитав він, спинивши коня. – В колгосп, чи що?

      – Ні, добрий чоловіче, собі на хлівчик, – бовкнув Йонька.

      – Та-ак. – Вершник обміряв очима колоди, нахилившись із коня, поцокав по них вербовим прутиком. – Завертай назад.

      Йонька хижо наставив угору борідку:

      – А ти хто такий, що командуєш?

      Вершник, не відповідаючи, зліз з коня, дужою рукою легко відсторонив Тимка від биків і розвернув підводу назад. Його вчинок був такий несподіваний і наглий, що всі були приголомшені і не могли сказати й слова. І тільки тоді, коли вершник знову сів на коня і поїхав попереду, Йонька з дивною для його літ шустрістю кинувся вслід за ним.

      – Управитель який вилигався! – закричав він, забігаючи наперед і намагаючись завернути биків. – У мене син при двох кубиках у Червоній армії служить, то маю я право чи не маю?

      Гаврило смикав батька за рукав, щоб затих, а він на те не зважав, люто бубнявів очима і ліз на бійку. Шапка, перекручена задом наперед, була аж на потилиці, як у спійманого на базарі баришника.

      Здоровань не звертав ніякісінької уваги на крики та сварку старого, їхав собі, опустивши голову і ніби придрімуючи; широка спина його, обтягнута потрісканою шкірянкою, рівномірно похитувалася на сідлі.

      В