Кімната в общазі, в котрій живуть аспіранти: Іван Опанасович, Гриць Якович, і сало в кімнаті дві кроваті, тумбочка і стіл. За столом сидить Іван Опанасович і їсть сало. На кроваті лежить Гриць Якович Вареник в стані алкогольного токсікозу, загорнутий з головою в ковдру.
Іван Опанасович. Шось випить хочеться, блядь, деж взять гроші? (До Гриця.) В тебе гроші є?
Гриць. Єсть.
Іван Опанасович. Дай мені три карбованці, я тобі завтра утром віддам.
Гриць мовчить.
Іван Опанасович. Чо мовчиш? Гроші є?
Гриць. Єсть.
Іван Опанасович. Дай мені три карбованці, завтра утром віддам.
Гриць мовчить.
Іван Опанасович. Чо мовчиш? Гроші є?
Гриць. Єсть.
Іван Опанасович. Дай мені три карбованці, завтра утром віддам. Чо мовчиш?
Гриць. Та жалко…
Деякий час обидва мовчать.
Іван Опанасович. Блядь, придумав! Щас гумореску напиздячу.
Іван Опанасович кладе сало, сідає до машинки і пиздить її по клавішам
Іван Опанасович. Такий гумор щас пиздану, шо вони всі повсцикаються. (До Гриця Яковича.) Ти «Перець» читав?
Гриць Якович. Ні.
Іван Опанасович. Очень даже напрасно, там такі хохми єсть, всцятися можна! Там і мойо тоже єсть…
Продовжує пиздить по клавішам, потім видира бумагу і комкає її.
Ну його к хуям, краще я оповідання про колгосп напишу, блядь, в «Молоду гвардію». (До Гриця.) Ти читав «Молоду гвардію»?
Гриць Якович. Ні.
Іван Опанасович. Напрасно, там тоже харошиє хохми єсть…
Іван Опанасович пиздячить по клавішам.
Гриць Якович. Я сьогодні з Хуною условився, щас прийті должна…
Іван Опанасович продовжує пиздити машинку по клавішам, потім імпульсивно видира бумагу і зникає в сортирі. Входить Хуна.
Хуна. Я нє опаздала?
З сортиру чути огидливе пердіння.
Хуна (робить вигляд, ніби нічого не почула). Ви тут сідітє, а на дворє такая погода стоіт!..
З сортиру чути огидливе пердіння.
Хуна (робить вигляд, ніби не чує). Я прямо нє знаю, что ета весна со мной делает!..
Гриць Якович тупо мовчить. З сортиру чути шарудіння. Трохи згодом з'являється Іван Опанасович, застьобуючи штани. Він розпарений і страшний.
Хуна. Ізвінітє, можна і мнє?
Іван Опанасович. Хі! Мєрсі…
Хуна спокусливо посміхається і зникає в сортирі. Іван Опанасович у роздумі чуха собі живіт.
Іван Опанасович. Я в армії так наїбався, Гриша, їбать мої віники!..
З сортиру чути страшний крик, Хуназ перекошеним ротом вибігає з сортиру, збиває з ніг Чорта, який щойно зайшов у двері, і вихром зникає в нетрях общєжитія.
Іван Опанасович. Блядь, шо вона злякалась? Гімна не бачила?
Чорт загляда до сортиру, мрійливо крутить хвостом і клаца язиком.
Чорт. Ну ти і среш, Ваня…
Іван Опанасович. А хулі тут такого? Ну, посрав…
Чорт. Ну, розказуй, як живеш, як жінка?…
Іван Опанасович. Та пішла вона на хуй!
Чорт (співчутливо). Шо такое, Ваня?
Іван Опанасович. Та вже місяць менструації не було, мабуть, забєрємєніла…
Чорт. Так радуваться ж нада, Ваня!
Іван Опанасович. А хулі радуваться? Я її три года їбав, як врага народа, і вона не бєрємєніла. Я не люблю ото на простиню спускати, чи на живіт…
Чорт. Шо такое, Ваня?
Іван Опанасович. В неї матка не держить, забєрємєніла, сука, коли я сам в Києві, а вона в Лохвиці.
Обидва мовчать. Чорт у роздумі крутить хвостом.
Іван Опанасович. Та я не за то, мені інтересно, хто її виїбав, вона жтричі за мене ширша, ще й окуляри носить. Інтєлєгєнтка, блядь. В Лохвицях – заврайоно.
Зловісна мовчанка.
Чорт (спокусливо). На блядки підем сьогодні?
Іван Опанасович. Та шо я, пацан? Я в армії так наїбався, шо противно згадувать. Я, вобще, ото ібаться не понімаю. Ну шо тут такого? Штрикаєш, штрикаєш, а спроси – на хуя? Я б краще вина б ото випив…
Чорт (ніскіки не здивувавшись). Давай стакани!
Чорт виймає з ватніка кілька пляшок портвейна. Гриць Якович, який до того лежав смирно, як небіжчик, починає нервово