Рух життя, або Динамо (збірник). Лесь Подерв’янський. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Лесь Подерв’янський
Издательство:
Серия:
Жанр произведения: Контркультура
Год издания: 2005
isbn: 978-966-03-6326-7
Скачать книгу
їй кажу: «Ходім разом на базар носки продавать. І тобі, і мені вигодно». Приходим, розкладаєм товар, а вона: «Ігор, я хочу піва». Думаю, нехай. Купив їй пляшку. Вона випила: «Ігор, я хочу водки». Я їй кажу: «Шаленчиха, мені так невигодно», – а вона: «Какой ти скучний!». Це я скучний! А вона, блядь, весела!

      У двері з написом «Nirvana» гупають.

      Вєнік п'яним роздратуванням). Ну чого б оце я гупав? (Роздратовано пиздить ногою в двері.)

      Йонатан. Це як у Ніцше написано. Коли ти дивишся в безодню, безодня дивиться на тебе.

      Туз. Ати шо, читав?

      Йонатан. Мене Людка заставляла. Вона стєнку купила і почала туди книжки складати, шо на макулатуру обміняла. Голсуорсі, блядь, про тих, про серів і серух. Так шо вона, сука, зробила, каже, шо поки всього Голсуорсі не прочитаю, вона мені давати не буде. Ну я того Голсуорсі хуйнув про серів, вона мені Ніцше. Я їй кажу: «Люда, ми так не договарювались».

      Вєнік. Я тобі так скажу, Йонатанді стєнкі, книги – то дурне діло. Всякій ремонт надо починати з сантехніки.

      Туз. Ти тоже, Вєнік, розпиздівся, наче самий умний. Ти краще скажи, де ти дівся, коли нас з Бліном ракітнянські пиздили?

      Вєнік. Хлопці, понімаєте, тоді так срати захотілося, прямо біда. Ну їй-бо, не брешу! Не вірете? Я можу гавно показать!

      Хлопці з насолодою тягнуть самогонку, переварюючи цю інформацію. І саме в цю мить входить Шаленчиха.

      Вона здорова і гарна молодиця, її вульгарне і неохайне вбрання пасує їй краще, ніж вишукані італійські шмотки українським поп-зіркам. З двох висказаних вище припущень: а) Шаленчиха «робить»; б) у Шаленчихи мандавошки, – ми схиляємося в бік останнього. В руці у Шаленчихи клітчата торба мандрівних «човників», під пахвою – журнал «Парад».

      Шаленчиха. Привіт, «Компана»! Я вам почитати принесла!

      Йонатан. А ти вмієш?

      Шаленчиха (сідає і без зайвої церемонії наливає собі гранчака). Ти перед Людкой виябуйся, Йонатан. (Шаленчиха миттєво заливає гранчак в горлянку і смачно хрумкає огірком.) От дивіться, що тут написано. (Розкриває журнал «Парад» і читає в голос.) «Я, конечно, некоторое время очень плотно тусовала. Но єслі хто думає, шо бить супєрлєді легко, то ето ашибка».

      Вєнік. Но і трудного тоже нема ніхуя.

      Шаленчиха. Це тобі, Вєнік, всьо лігко в жизні дається. А в жінок жізнь трудная. Осьо, дивись! (Читає.) «Кстаті, благодаря опщенію з тусовкой я розширіла круг своїх інтєрєсов, а ето ізбавіло міня от снобізма в манєрє одіваться. Хотя порой, когда я надіваю Дону Каран, мінє кажется, что міня ето взросліт».

      Йонатан. А тебе зато, Шаленчиха, всьо молодіт, яку б хуйнюти не наділа.

      У двері з написом «Nirvana» гупають, за дверима чути скавучання собаки.

      Депутат (у телевізорі). Росія і Біларусь – це наші брати, а брати повинні жити разом, в одній хаті, бо як сказав поет: «В одній хаті – одна правда, й сила, і воля».

      Гупання, скавучання і депутатська промова зливаються в єдину какофонію.

      Вєнік. Живу, як в дурдомі. Вчора жаба, сьогодні – ці привиди гестапівські!..

      Вареник. А зуби тобі хто вибив?

      Вєнік.