– Що ж, стявши голову, за волоссям не плачуть, – мовив Григорій і пішов назад до будиночка Гафії, розмірковуючи на ходу, чи правильно зробив, продавши своє дворянське походження за обіцянку заступництва з боку фаворита… який завтра може й у немилість впасти, хіба ж ні?!
До речі, ад'юнкт тільки тепер зметикував, що конкретну суму угоди вони практично не обумовили.
Отак і сталося, що хоча спадкоємцем славетного шляхетського роду був Григорій Теплое, але дворянство замість нього одержали зовсім інші люди – брати Розуми.
Сюжет майже біблійний: за сочевичну юшку було продано якщо не первородство, то щось дуже близьке – шляхетність…
І не тільки!..
Глава 5
Вінценосні діти
Штеттінський замок, німецькі землі, 1737рік
– Хлопці, стримуйте їх, я прорвалася! А-а-а!..
У дворі Штеттінського замку затіяли битву дві групи хлопчиськів років десяти-дванадцяти. Втім, в одній із груп головувала Софія-Фредеріка-Августа – восьмирічне дівчисько з розпатланим волоссям, синіми блискучими очима й розпашілим від бігу обличчям. Названа потрійним ім'ям на честь трьох своїх тіточок, ця задиркувата шибайголова в запраному ситцевому картатому платтячку була, між іншим, старшою дочкою принца Христиана-Августа Анхальт-Цербстського, однак її навряд чи вдалося б відрізнити за будь-якою ознакою з-поміж дітей місцевих бюргерів. Не дивно, що приятелі по гучних іграх не сприймали цього «вояка в спідниці», як манірну принцесу…
Природний розум, спритність і кмітливість дозволили їй доволі швидко вибитися в «командири» своєї ватаги. От і тепер вправні ніжки, взуті в дешеві черевики, несли переможницю по вузькій стежині до вершини невеликого пагорка, доки «васали» старанно відволікали на себе увагу протиборчої сторони. Зненацька перед Фіке немовби з-під землі вигулькнув приосадкуватий здоровань, однак дівчисько було готове до подібного штибу несподіванок: різкий стрибок убік – і руки «стража» схопили порожнечу, а сам він, промахнувшись і не втримавшись на ногах, з розпачливим вереском полетів у густі зарості кропиви.
– Є!..
У декілька стрибків переможниця досягла заповітної висотки й, застромивши в землю черешок саморобного прапора, радісно заволала:
– Хлопці, ми виграли! А-а-а!!! А-а-а!..
«Васали» відповіли дружними захопленими вигуками. Не гаючи часу, дівчисько кинулося до здорованя, що саме виповзав рачки з пекучих заростей, і наказала:
– Ану ж бо, Кунце, подавай сюди наш виграш!
Хлопчисько сів на землю, його права рука поповзла до коміра сорочки, однак зненацька завмерла на півдорозі.
– Я кому кажу?! – суворо гримнула Фіке.
Здоровань озирнувся на ватагу супротивників, що вже встигли підійти