Це змусило нас відчути певні занепокоєння. Він був настільки здоровезним лобурякою, що неможливо було передбачити, що він здатен накоїти, якщо розійдеться по-справжньому.
Ми з Бампо говорили про це внизу в їдальні, коли увійшли Полінезія, Джип та Чі-Чі й приєдналися до нас. І, як зазвичай, Полінезія мала план.
– Слухайте, – сказала вона, – я впевнена, що цей Бен Бутчер контрабандист і погана людина. Я прекрасно розбираюся в моряках, не забувайте. Так-от, мені вельми не подобається його мармиза. Я…
– Ти справді вважаєш, – перервав я, – що це безпечно, якщо Лікар перетинатиме Атлантику без жодного справжнього матроса на кораблі?
Розумієте, у мене дуже сильно зіпсувався настрій, коли я почув, що все, що ми досі робили, було неправильним, і я почав собі уявляти, що може статися, якщо ми потрапимо в шторм, тим більше, що Міранда говорила, що погода буде гарною тільки певний час, а в нас, здається, передбачається так багато затримок. Проте Полінезія тільки зневажливо похитала головою.
– Ох, щоб ти був здоровий, синку, – сказала вона. – Із Джоном Дуліттлом ти завжди в безпеці. Запам’ятай це. Не звертай жодної уваги на цього дурного й старого морського волоцюгу. Звісно, це чиста правда, що Лікар дійсно все робить неправильно. Але у його випадку це не має жодного значення. Зарубай собі на носі: якщо ти подорожуєш із Джоном Дуліттлом, ти завжди прибудеш куди тобі треба, ти сам чув, як він це казав. Я була з ним безліч разів і я знаю. Інколи корабель буває перевернутий догори дном, коли ти туди добираєшся, інколи з ним усе в порядку. Однак ти доберешся в будь-якому разі. Ну, і потім, безперечно, у Лікаря є одна така властивість, – додала вона задумливо, – йому завжди надзвичайно везло. Він може потрапити в халепу, але таке враження, що в нього всі речі мають звичку в кінці завершуватися щасливо. Я пригадую, одного разу, коли ми проходили Магелланову протоку, вітер був таким сильним…
– Але що нам робити з Беном Бутчером? – вставив своє слово Джип. – У тебе був якийсь план, Полінезіє, правда ж?
– Так. Чого я боюся, так це того, що він може вдарити Лікаря по голові, коли той відвернеться, і проголосити себе капітаном «Кроншнепа». Погані моряки роблять таке часом. Потім вони керують кораблем на власний розсуд і пливуть на ньому куди їм заманеться. Це те, що називається заколот.
– Так, – погодився Джип, – і ми мусимо щось зробити дуже швидко. Ми не зможемо досягти Капа-Бланки раніше ніж післязавтра, і це в найкращому разі. Я не хочу залишати Лікаря наодинці із ним ні на хвилину. Мені він пахне дуже злою людиною.
– Ну що ж, я вже все придумала, – повідомила Полінезія. – Скажіть, у тих дверях є ключ?
Ми визирнули назовні з їдальні й переконалися, що є.
– Дуже добре, – сказала Полінезія. – Тепер Бампо нехай накриває стіл для обіду, а ми усі підемо й поховаємося. Потім о дванадцятій годині Бампо задзвонить у дзвона на обід. Щойно Бен його почує, він спуститься