Останній потяг до Стамбула. Айше Кулин

уряд не чинитиме дій, що змусять уряд Туреччини змінити своє дружнє ставлення». Іншими словами, відплатив тією самою монетою. Гітлер завжди різко звертався до слабших країн. Можливо, горда і майже нахабна манера спілкування Іньоню трохи збентежила його.

      Ця розмова, безумовно, продовжувалася б, якби до них не приєдналася Сабіха. Вона тримала в руці листа і декілька фотографій.

      – Поглянь, Маджите, сьогодні прийшов лист, відправлений майже сто років тому. Сельва надіслала кілька фотографій маленького Фазіля. – Вона поглянула на батька. – Малюк, мабуть, виріс відтоді, як вона надіслала листа. У цьому віці діти так швидко змінюються. Поглянь, любий… Хіба він не милий? Його очка та носик такі ж, як у Сельви.

      Маджит незворушно переглянув фотографії, уникаючи зорового контакту зі свекром, і поклав їх у конверт.

      – Так, дуже милий.

      – Погодься, він нагадує Сельву, особливо ротиком.

      – Сабіхо, у нас із твоїм батьком була важлива розмова.

      – Ти завжди такий. Про що б не говорив, усе таке важливе! – сердито сказала вона.

      Сабіха поклала конверт із фотографіями на невеличкий столик, де батько міг їх бачити, і вийшла. Фазіль Решат-паша не дивився. Він хлюпнув собі ще трішки раки з невеличкої карафки.

      – Принесу вам трохи льоду, – сказав Маджит, ідучи на кухню.