переконання минулого, зрештою, виявилися хибними, не означає, що ми маємо бятися, буцімто майбутні свідчення завжди демонструватимуть помилковість нинішніх переконань. Серед іншого, те, наскільки вразливі наші нинішні переконання, залежить від того, наскільки потужні свідчення за ними стоять. Колись люди вважали, що Сонце менше за Землю, тому що в них не було достатньо свідчень. Тепер у нас є свідчення, які раніше були недоступні і які переконливо демонструють, що Сонце значно більше, і ми можемо бути абсолютно певні, що ці свідчення ніколи не будуть витіснені іншими. Це не якась тимчасова гіпотеза, яку досі не було спростовано. Наші нинішні переконання щодо багатьох речей можуть бути спростовані, але ми можемо з повною впевненістю укласти список фактів, які ніколи не будуть спростовані. Еволюція та геліоцентризм не завжди були серед них, але тепер вони в цьому списку.

      Біологи часто роблять розрізнення між фактом еволюції (усі живі істоти споріднені) та теорією, яка породила його (зазвичай ідеться про природний добір, і вони можуть протиставити їй конкурентні теорії, як-от теорію Ламарка про «вправляння і невправляння» та «наслідування набутих ознак»). Але сам Дарвін думав про обидві теорії в попередньому, гіпотетичному, пов’язаному з припущеннями значенні. Так було тому, що в ті часи доступні свідчення були менш переконливі, й поважні науковці все ще могли сперечатися як щодо еволюції, так і щодо природного добору. Сьогодні більше неможливо сперечатися про сам факт еволюції (вона достатньо змужніла, щоб стати теорумом або очевидним фактом), але все ще (справедливо) сумніваються в тому, що природний добір був її рушійною силою.

      Дарвін в автобіографії пояснював[12], як у 1838 році для розваги читав книжку Мальтуса «Про населення» (як припускає Метт Рідлі[13], під впливом непереборно розумної подруги свого брата Еразмуса, Герріет Мартіно) і звідти отримав натхнення на ідею природного добору: «Тож тоді я нарешті отримав теорію для опрацювання». Для Дарвіна природний добір був гіпотезою, яка могла виявитися правильною, а могла – і ні. Те саме він думав і про еволюцію. Те, що ми тепер називаємо фактом еволюції, у 1838 році було гіпотезою, свідчення для якої ще потрібно було зібрати. На час, коли Дарвін опублікував «Про походження видів» у 1859 році, він зібрав достатньо свідчень, щоб піднести еволюцію, але не природний добір. Насправді Дарвін упродовж більшої частини своєї великої книжки переймався саме цим піднесенням гіпотези до факту. Воно тривало й надалі, і вже тепер жодна серйозна людина не має сумнівів, а вчені, принаймні неформально, говорять про факт еволюції. Усі поважні біологи й далі погоджуються з тим, що природний добір – це найважливіша рушійна сила еволюції, хоча (на чому деякі біологи наполягають більше, ніж інші) і не єдина. Навіть якщо це не єдина рушійна сила, я ще не зустрічав серйозного біолога, який би міг вказати на альтернативу природному добору як рушійної сили адаптивної еволюції – еволюції в напрямку позитивного вдосконалення.

      У