Ой поля, ви, поля,
Мати рідна – земля…
Скільки крові і сліз
По вас вітер розніс…
А в мене ще крові не було… Та й сліз не помітив… Так тільки… боліло».
Мерефа… Єзерська… Бірки…
У вагоні – я та ще дідок один, що весь час пильно на мене дивиться. Бачу, що хоче забалакати.
Нарешті наважився:
– А як ви гадаєте – без віри жити можна?
Я думав про свою печінку, про англійський ультиматум, про те, чи побільшать на липень ставки.
– Можна! – буркнув.
Дідок одсунувся й заспівав:
Возбранний уєводі побідительная.
………………………………
Безпалівка!
Фініш, значить!
А від Безпалівки – ви ж знаєте – й до Пасік уже недалечко. Так як устанете з потяга, так зразу ліворуч понад колією трохи, а потім убік навскоси, по дорозі на Гомільшу.
Гомільшу знаєте?
Ні?
Хіба не знаєте? Це по дорозі на Пасіки! Поміж нивами зеленими дорога простяглась. Ідете, а праворуч – ниви й ліворуч – ниви…
Коли не знаєте дороги, ідіть за підводою, що везе ваші речі.
Так і дійдете.
Ось уже й Пасіки недалечко…
От і школа…
– Тр-р-р-р!..
Приїхали…
«Головполітосвіта»
У місті та установа, що «Головполітосвітою» зветься, так цілі апартаменти величезні займає, з кабінетами, з залами, з канцеляріями, з музкомами, текомами й іншими всілякими «комами».
А на селі цяя справа значно простіша. Портативніша, сказать би.
Бачите: он через дорогу під куминими Уляниними ворітьми – кілька колодок лежить…
Ото й є наша «Головполітосвіта»…
«Праця» починається так само, як і в місті: о 9-10 годині. Тільки там уранці, а тут увечері.
Колегії нема. Кожний сам собі «колегія».
Тез не пишуть…
За тези править гармошка…
А за тими «тезами» все йде, мов по писаному.
За голову Андрій.
Хто такий Андрій, хочете знати?
– Ну й сукин же син! – так характеризувала його Уляна. – Земля під ним, анахтемським, ходором ходить! Та там як скаже, як прикаже, як тупне, та як ухопить мою Химку на «польки», так, ну, як ото вихор, шеймин хлопець!
…Працює «Головполітосвіта» систематично щовечора. Як ото тільки починає сутеніти, чуєте з переліску за Уляниним городом:
– Ах-х-хи! Чорнява!
То голова «Головполітосвіти» на «занятія» йдуть!
За кілька часу, дивись, з улички або через тин з’являються постійні одвідувачі нашої культосвітньої установи.
І починається…
Починається завжди з польки.
Середина праці – полька.
Кінчається все теж – полькою.
Метелиці чи там чогось іншого, що колись ми свого часу вигупували, нема…
Польки!
На які ж тільки «музком» коліна її не сибірить?!
І