– Ні, – нова хмара болю наростала у мене в потилиці. Біль намагався позбавити мої думки сенсу, але я твердо тримався. Змусив своє тіло перейти до крісла біля каміна. Мені вдалося сісти. – Я провів молодість, окреслюючи кордони Шести герцогств і захищаючи їх від усіх, хто на них зазіхав. Невже моє життя тепер аж таке цінне, щоб боятися ризикувати ним? Адже його зосталося так мало, і ті рештки – суцільний біль. Ні, блазню. Негайно веди до мене сина. Він стане моїм Скіллом, бо мій власний цієї ночі скінчився. Ми разом обміркуємо те, що побачимо, і ухвалимо рішення стосовно того, що слід зробити. А тепер іди. ІДИ!
Блазень помчав, тупочучи ногами по підлозі.
Я зостався наодинці з собою. Сам. Притиснув руки до скронь. Зробивши це, відчув болісну посмішку, що морщила моє обличчя. А, хлопче. От ти де. Мій король повільно звернув на мене увагу. Був утомленим, але сягнув до мене Скіллом, торкнувшись моїх думок так легко, мов летюча павутинка. Я нездало відповів, намагаючись викінчити в’язь Скіллу, але все пішло не так. Наш контакт рвався, розпадався, наче гнила ганчірка. А тоді його не стало.
Я самотньо сидів навпочіпки на підлозі своєї спальні в Гірському королівстві, у небезпечній близькості від каміна. Мав п’ятнадцять років, а моє нічне вбрання було м’яким і чистим. Мої пальці, покриті пухирями, сердито тьохкали. У скронях пульсували початки головного болю, спричиненого Скіллом.
Підвівшись, я рухався повільно й обережно. Як старий? Ні. Як юнак, що видужував. Тепер я розумів різницю.
Манило мене ліжко, таке ж м’яке і чисте, як м’який і чистий завтрашній день.
Я знехтував ними обома. Присунув крісло до каміна й задумався, вдивляючись у полум’я.
Коли з першими променями світанку з’явився Барріч, щоб попрощатися зі мною, я був готовий їхати з ним.
Розділ 2
Повернення додому
Оленячий замок стоїть над найкращою глибоководною гаванню у Шести герцогствах. На півночі в море впадає Оленяча Ріка, несучи на своїх водах більшість товарів, які вивозяться з Внутрішніх герцогств Тілту й Ферроу. Стрімкі чорні скелі-кліфи стали основою замку, з якого відкривається краєвид на устя ріки, порт і води затоки. Баккіп, замкове місто, ненадійно чіпляється до цих кліфів, значно відсунувшись від заплави великої ріки. Велика його частина збудована на молах і насипних набережних. Первісну твердиню зведено було з колод, а зробили це найперші мешканці для захисту від наїздів із Зовнішніх островів. У давнину її захопив морський розбійник Тейкер, і тут уже він і зостався. Замінив дерев’яну споруду на стіни та вежі з чорного каменю, який добували із самих скель, заодно опускаючи фундаменти Оленячого замку глибоко в камінь. З кожним наступним поколінням династії Провісників стіни ставали все потужнішими, а вежі вищими й міцнішими. Від часів Тейке-ра, засновника династії