Кейт ще могла встигнути щось змінити, але їй справді слід було взятися за себе. Ще до завершення курсу психотерапії дівчина мала власне помешкання, водійські права, друга з гарними перспективами і роботу зі збору коштів у благодійній організації. Навіть стосунки з батьком покращилися. Під час останніх сеансів вона дякувала мені за допомогу в надолужуванні згаяного. Кейт сказала, що нарешті почала жити «в реальному часі».
Таким і має бути життя у двадцять – тридцять років. Традиційно вважалося, що тридцять – це нові двадцять, і тому десятиріччя до тридцяти років ніби не відігравало особливої ролі в житті. Зиґмунд Фройд якось сказав: «Любов і праця, праця і любов – оце й усе, що треба». І нині таке розуміння формується у більш пізньому віці, ніж раніше.
Коли батькам Кейт було за двадцять, люди зазвичай одружувалися і народжували першу дитину в 21 рік[4]. Молоді батьки після середньої школи і, може, ще й коледжу бралися заробляти гроші й утримувати свій дім. Оскільки доходу одного з подружжя вистачало для сім’ї, працювали здебільшого чоловіки, а дві третини жінок – ні. Люди перебували в одній галузі протягом усього життя. Тоді пересічна ціна будинку становила 17 000 доларів[5]. Ширилися розлучення і вживання протизаплідних піґулок.
Потім упродовж життя одного покоління сталося величезне культурне зрушення[6]. На ринку з’явилася безліч зручних протизаплідних засобів, і багато жінок отримали можливість працювати. На початку нового тисячоліття тільки половина молоді від двадцяти до тридцяти років одружувалася в цьому віці, а ще менше народжували дітей. Це перетворило згаданий вік на час новонабутої свободи. Запанувала думка, що навчатися в коледжі й задорого, і не дуже потрібно; що важливіше навчатися в університеті, але в обох ситуаціях часу для дозвілля лишалося вдосталь.
Упродовж сотень років молодь у двадцять – тридцять років припиняла бути дітьми й перетворювалася на чоловіків і дружин. Утім за якихось кількадесят років у молоді виокремився новий етап розвитку. Юнаки й дівчата, як і Кейт, щодень проживали з почуттям невизначеності між життям у батьківському домі і власному домі, придбаному у кредит.
Урешті-решт, період від двадцяти до тридцяти років став для молодих людей часом невизначеності. У 2001 році в часописі The Economist вийшла стаття під назвою «Економіка Бріджита Джонса»[7], а основна стаття одного з номерів журналу Time 2005 року називалася: «Познайомтеся з твікстерами»[8]. В обох матеріалах ішлося про те, що відтепер десятиріччя від двадцяти до тридцяти років стало періодом вільного життя коштом вільних доходів. У 2007 році цей вік уже називали «одіссеєвими роками», тобто роками мандрів[9]. Журналісти і дослідники взялися вигадувати химерні назви: «недоросляки», «недолітки», «перерослі».
Одні кажуть, буцім вік від двадцяти до тридцяти років – це продовження