– Я, здається, зрозумів вас, – мовив Кнехт. – Але хіба ті, що так гаряче люблять одне й ненавидять друге, – не просто запальніші люди порівняно з іншими, спокійнішими й м’якшими?
– Воно нібито й так, але насправді не так, – засміявся Магістр. – Тому, хто хоче все вміти й відповідати найвищим вимогам, потрібен, звичайно, не брак душевної сили, захвату й тепла, а надмір їх. Те, що ти звеш запалом, – не душевна сила, а тертя між душею і зовнішнім світом. Там, де панує запал, не може бути надміру прагнень і поривань, він весь спрямований на досягнення приватної, фальшивої мети, через що й виникає напружена, задушлива атмосфера. Той, хто скеровує всю силу своїх поривань до центру, назустріч справжньому буттю, назустріч довершеності, той здається спокійнішим за палку людину, бо полум’я, яким охоплена його душа, не завжди видно, він, наприклад, на диспуті не кричить і не вимахує руками. Але я кажу тобі: він горить і палає!
– Ох, якби можна було хоч щось знати! – вигукнув Кнехт. – Якби існувало якесь учення, щось таке, щоб у нього можна було вірити! Все суперечить одне одному, все розбігається врізнобіч, ніде немає нічого певного. Все можна тлумачити так, а можна й навпаки. Можна витлумачити світову історію як розвиток і поступ, а можна й побачити в ній лише занепад і безглуздя. Невже немає істини? Невже немає справді мудрого, неспростовного вчення?
Ніколи ще Магістр не чув, щоб Йозеф говорив так палко. Він мовчки пройшов ще кілька кроків, тоді сказав:
– Істина є, любий мій! Але вчення, якого ти прагнеш, абсолютного, досконалого, єдино мудрого, немає. Та й не повинен ти прагнути досконалого вчення, друже мій, прагни вдосконалити самого себе. Божественне в тобі, а не в уявленнях і книжках. Істину треба пережити, а не викласти. Готуйся до змагань, Йозефе Кнехте, я бачу, вони вже почалися.
У ці дні Йозеф уперше побачив улюбленого Магістра в буденному житті й за роботою і був захоплений ним, хоч міг спостерігати лише невелику частину його щоденної праці. Та найбільше Магістр полонив Йозефа тим, що так щиро заопікувався ним, запросив його до себе в гості, і хоч був завантажений працею й часто здавався дуже стомленим, а знаходив ще й для нього якусь годину, і не тільки годину! І якщо Магістрів вступ у медитацію справив на Йозефа таке глибоке, тривале враження, то сталося це, як він потім усвідомив, не завдяки вишуканій, своєрідній техніці, а тільки завдяки самій особі Магістра, його прикладові. Вчителі, що протягом наступних років навчали його медитації, давали більше вказівок, докладніше пояснювали все, суворіше контролювали, більше питали й частіше