Гра в бісер. Герман Гессе

відкидали все приналежне до мистецтв, а особливо Гру в бісер.

      Через те, що життя Кнехта, наскільки воно нам відоме, все минуло в Касталії, в цьому найтихішому і найпривітнішому куточку нашої гористої країни, який раніше називали ще Педагогічною Провінцією, запозичивши цей вислів у поета Гете[20], то ми, хоч і ризикуємо набриднути читачеві давно відомими йому речами, все ж таки ще раз коротко опишемо цю славетну Касталію і структуру її шкіл. Школи ці, звані елітарними, утворюють собою мудру й гнучку систему, за допомогою якої керівництво (так звана Вчена рада з двадцяти радників, десяти від Виховної Колегії і десяти від Ордену) відбирає у всіх районах і школах країни найздібнішу молодь для поповнення Ордену і для всіх важливих посад виховної і навчальної системи. Численні звичайні школи, гімназії тощо, що існують по цілій країні, чи то гуманітарного, чи природничо-технічного напрямку, понад дев’ять десятих нашої учнівської молоді відвідує для того, щоб підготуватися в них до так званих вільних професій. Навчання в цих школах закінчується іспитом на атестат зрілості, що дає право поступити до вищої школи, де студенти проходять курс відповідної спеціальності. Такий звичайний, кожному відомий процес навчання. Всі ці школи ставлять досить суворі вимоги до тих, хто їх відвідує, і по змозі відсівають нездібних. Але поряд із цими школами, чи, вірніше, над ними, існує система елітарних шкіл, до яких приймають з іспитовим терміном тільки учнів з видатними здібностями і з небуденною вдачею. Вступ до них регламентують не іспити: учнів для еліти добирають на власний розсуд самі вчителі й рекомендують їх Колегіям Касталії. Одного чудового дня вчитель оголошує одинадцятирічному чи дванадцятирічному хлопцеві, що на друге півріччя той може перейти до котроїсь касталійської школи, тож хай добре подумає, чи він почуває себе покликаним і готовим до цього. Якщо після закінчення даного йому терміну учень відповість ствердно – причому потрібна беззастережна згода кожного з батьків, – то його беруть до котроїсь елітарної школи на пробу. Керівники й старші вчителі цих шкіл (тільки не університетські професори) утворюють Виховну Колегію, що керує всіма навчальними й інтелектуальними організаціями в країні. Тому, хто вже попав до елітарної школи, якщо тільки він на котромусь навчальному курсі не виявиться нездарним і не буде переведений назад до звичайної школи, більше не доведеться думати про фах і про заробіток – з учнів еліти поповнюють Орден та ієрархію навчальних Колегій, від шкільних учителів до найвищих посад: дванадцяти директорів, або ж Магістрів, і керівника Гри в бісер, Магістра Гри. Здебільшого курс навчання в елітарній школі закінчується тим, що в двадцять два – двадцять п’ять років учнів приймають до Ордену. Відтоді перед ними відкриваються двері всіх навчальних закладів і дослідних інститутів Ордену: до їхніх послуг вищі елітарні школи, бібліотеки, архіви, лабораторії тощо з цілим штатом учителів, а також устаткування