«Метафізика» є першим текстом у своєму роді (жанрі). Це перший монологічний і професійний філософський твір – у певному сенсі Початок, щодо якого адекватність недосяжна, а тому розуміння потребує постійного повернення до витоку, до оригіналу. І з цього погляду наявність кількох перекладів обов’язкова не лише і навіть не стільки в тому сенсі, що компенсує недосконалість одного перекладу, створює можливість, так би мовити, стереоскопічного бачення оригіналу в кількох дзеркалах, а в тому, що дає змогу відчути принципову неповноту будь-якого одного, окремо взятого відображення.
Другою причиною, що викликає потребу в декількох перекладах, є мовні особливості тексту, обумовлені його жанром та обставинами його створення. Як і більшість праць Арістотеля, «Метафізика» – текст, не розрахований на «публікацію» і широку аудиторію, а натомість призначений для вузького кола слухачів заснованого Арістотелем Лікею, можна сказати, що це текст, звернений до підготовленої філософської спільноти. Це нотатки для лекцій, можливо, записи учнів або замітки розмислів. Мова Арістотеля часто стисла, лаконічна, скорочена, конспективна, причому стислість подекуди обертається темнотою. Не дивно, що такі «темні місця» викликають відмінні, інколи протилежні тлумачення, і автори різних авторитетних перекладів нерідко істотно розходяться між собою.
Загалом ці міркування та низка інших уже в процесі роботи над перекладом навели мене на думку робити одразу дві паралельні версії перекладу, які б керувалися різними підходами й виходили з різного кола завдань. Цим самим для перекладача відкривається можливість бути послідовним у реалізації відмінних перекладацьких стратегій, інколи навіть доходячи до крайнощів і дозволяючи собі експериментувати.
Отже, умовно говоритимемо про один переклад як «езотеричний», а другий як «екзотеричний» (або «Метафізику-І» та «Метафізику-ІІ»). На жаль, з технічних причин у цьому виданні представлений лише один із двох перекладів – власне, другий, – але оскільки вони виконувалися, так би мовити, з озиранням один на одного і в розрахунку на поділ праці, взаємодоповнення та взаємне уточнення, необхідно коротко описати обидві перекладацькі стратегії, відкладаючи більш детальну їх характеристику на майбутнє, до появи у друці другої (фактично, першої) версії перекладу.
Відмінність між двома варіантами можна описати за трьома аспектами: 1) цільова аудиторія; 2) ступінь буквалізму й, відповідно, свободи; 3) термінологія.
1. Як висловився один сучасний перекладач[1], «жоден переклад… головної праці Арістотеля не може сподіватися на те, щоби бути остаточним, або навіть на більше ніж відповідати запитам специфічного обмеженого кола читачів». У цьому аспекті «езотерична» й «екзотерична» версії – якщо їх розглядати як самостійні переклади безвідносно одна до одної, – звернені до різних цільових аудиторій. Найпростіше було б сказати, що перша має на увазі професійну спільноту, тоді як та, яку читач тримає у руках, звернена до широкого загалу. Але це розділення потребує істотного уточнення.
Як самостійні переклади ці версії розраховані на читачів із різними запитами і, відповідно, готовністю витратити різний час на спілкування з текстом. «Езотеричний» варіант є значно вибагливішим і озивається до тих, кого цікавить сама мовна матерія думки Арістотеля, тобто не ідеї у відриві текстових зв’язків, а думка як текст з усіма його незручностями, езотеризмом, темнотами й подекуди непрохідністю. Натомість друга версія створювалася з інтенцією зробити текст якомога зручнішим для читача. Це передбачало розбивання складних речень на простіші, розтлумачування стислих формулювань, компактнішу термінологію, полегшення синтаксичних зв’язків. Цей переклад створений у розрахунку на зручність сприйняття, засвоєння, самостійного осмислення й використання ідей Арістотеля. У цьому сенсі вище вжито слово «переказ». Але це зовсім не означає, що метою перекладача був «Арістотель, переказаний для дітей».
Нагадаю, що «Метафізика» є в принципі «езотеричним» текстом, тобто першим філософським професійним текстом, який вживає (і сам створює) технічну мову, першим філософським науковим текстом, який використовує практику посилань (насамперед на інші частини самої «Метафізики», а також на інші праці Арістотеля). Філософія, власне, як вона створена Арістотелем, – це штучна мова, вживання звичних слів у незвичному для них значенні, що робить текст вибагливим до читача за будь-якого спрощення.
2. В аспекті буквалізму й свободи тлумачення відмінність між «езотеричним» та «екзотеричним» варіантами, користуючись традиційною понятійною опозицією, можна схарактеризувати таким чином, що перший спрямований на те, щоб передати букву оригіналу, а другий – його дух. Перший намагається відтворити (наскільки це можливо) мовні особливості оригіналу, другий пропонує його розуміння і тлумачення. Перший стенографує оригінал слово за словом, виходячи з того, що побудова речення, кожне слововживання, кожний відмінок, однина чи множина і таке ін. мають філософське значення або принаймні можуть бути цікавими з філософської точки зору. Другий радше переказує оригінал, іноді