– Нещасне створіння в смокінгу?
– Так, Віктор Майснер.
– Думаю, я його знаю.
Ґреф підняв брову:
– То ти таки буваєш у кіно?
– Я бачив його раз у кримінальному фільмі. Він цілу годину грізно вимахував пістолетом, рятуючи якихось жінок.
– Він, імовірно, цього разу теж уявив себе рятувальником. Тільки, замість пістолета, скористався з відра води. Відра з водою тут скрізь, через підвищену небезпеку пожежі. У будь-якому разі, скидається, що він завдав нещасній Вінтер удару електричним струмом. Принаймні, вона одразу перестала кричати, усі запобіжники спрацювали і світло згасло.
– Вона могла вижити після падіння на неї розпеченого прожектора?
Ґреф стенув плечима:
– Побачимо, що скаже медексперт. Так чи йнак, її акторська кар’єра урвалася тієї миті, як на неї впав прожектор. Навіть якби вижила, вона б навряд чи грала в романтичних комедіях.
– Схоже, наш горе-Едіп усвідомлює, що він накоїв, – кивнув Рат на заплаканого Майснера.
– Здається, що так.
– З ним уже розмовляли?
– Наші колеги намагалися… Безнадійна справа.
– Не відповідає?
– Нічого, що могло б якось придатися…
Гучний тріск змусив Ґрефа завмерти на місці. Він озирнувся на Червінскі й Геннінга, які почали доволі незграбно встановлювати штатив для фотоапарата.
– Гадаю, до фотографування варто взятися мені, – зауважив він, – доки ці двоє не розтрощили обладнання.
Рат кивнув.
– Так і зроби. А тим двом накажи зібрати і записати свідчення. Напевне хто-небудь що-небудь встиг побачити.
Ґреф знизав плечима:
– Оператор усе бачив. Режисер, звісно, теж. Це частина їхньої роботи, – детектив показав рукою на жилавого чолов’ягу, який тихо, однак доволі емоційно розмовляв із лисуватим, гарно вбраним паном років п’ятдесяти з хвостиком.
Рат кивнув.
– Я побалакаю з ними за мить. Де технік, відповідальний за прожектори?
– Жодного уявлення. Я не можу подбати про все одночасно.
– Скажіть Геннінгу, щоб його знайшов і привів до мене.
Ґреф відвернувся і пішов до Пліша з Плюмом, а Рат рушив у бік розчавленого горем Майснера. Коли Ґереон став просто перед ним, актор перервав ридання і звів очі на комісара. Жінка в мишачо-сірому заспокійливо погладила чоловіка по плечах. Коли Рат показав йому жетон, Майснер спершу благально подивився на нього, а тоді раптом вибухнув розпачем.
– Я вбив її! – істерично волав він. – Я вбив Бетті! Господи, що я накоїв!
Його руки судомно вчепилися в холоші Ратових штанів. Схоже, розмовляти з Майснером зараз не було сенсу.
– Ви нікого не вбивали, – переконував його Рат, – стався нещасний випадок.
Він марно намагався вирвати свої штани з чіпких пальців актора. Сіра мишка взялася допомогти йому, втихомирюючи