Грушевський, Скоропадський, Петлюра. Даниил Яневский

ложі. «Переважна більшість делегатів, – пише в зв’язку з цим В. Брачев, – були росіянами й обстоювали, щоб орден носив традиційну та загальноприйняту в Європі назву – «Великий схід Росії»». Однак тут несподівано піднявся зі свого місця український делегат, історик М. С. Грушевський і наполіг, щоби в назві нової масонської асоціації «в жодному разі не було слова «Росія»». «Він мав у цьому питанні абсолютно непримиренну позицію, заперечуючи за Росією як державною одиницею право на цілісне існування; його з низкою зауважень підтримував Василенко»[31], – цитує спомини учасника зборів Олександра Гальперіна (фото віднайти не пощастило. – Д. Я.) В. Брачев. Наслідок компромісу – назва «Великий схід народів Росії» (ВСНР).

      Ф. Штейнгель (1870–1946 рр.). Суспільне надбання

      М. Некрасов (1879–1940 рр.). Суспільне надбання

      М. Василенко (1866–1935 рр.). Суспільне надбання

      Павєл Мілюков (1859–1943 рр.). Суспільне надбання

      Залишаючи осторонь надзвичайно важливу (але не для даного конкретного випадку) дискусію щодо «канонічності» або «неканонічності» ВСНР[32], наголосимо: гострі дискусії з національного питання всередині російського вільномулярського руху тривали й далі. Приміром, 1914 р. члени Товариства українських поступовців (ТУП), «яких підтримувала масонська частина київських кадетів», під час переговорів із головою ЦК партії конституційних демократів П. Мілюковим зажадали, щоб ті підтримали вимогу «надання українцям не лише культурної, а й широкої політичної автономії».

      «Несподівана» для учасників з’їзду 1912 р. політична позиція М. Грушевського, як ми покажемо нижче, була цілком умотивованою. Тут важливо звернути увагу на ту обставину, що російське масонство після 1912 р., по-перше, практично перестало бути організацією, яка орієнтувала своїх членів насамперед на власне моральне удосконалення. По-друге, всередині «політичного» російського масонства накреслилася перша лінія подальшого організаційного та політичного розриву з ключового питання – якою має бути післяромановська Росія і чи повинна вона бути взагалі? По-третє, і це також стало одним із фундаментальних чинників наступної поразки спроб трансформувати Російську державу в демократичну, за європейським зразком, – російська масонерія, на відміну від материнської, французької, об’єктивно набула всіх ознак заколотницької організації антидержавницького спрямування.

      На принципово непримиренні частини російська масонерія розкололася з питання про ставлення до Першої світової війни: більшість, головно «росіяни», підтримували гасло «війни до переможного кінця», меншість, головно «українці», виступали за поразку Росії у війні, тобто, згідно діючого законодавства, стали на шлях державної зради.

      І. Єфремов (1866–1933 або 1945 рр.), депутат І, ІІІ, IV Державних дум (1905–1917 рр.), міністр Тимчасового уряду (1917 р.). Суспільне надбання

      Такий висновок прямо випливає з тексту статуту «Великого