Чи варто хліб нам їсти?
Бо медицина довела,
Пітніти некорисно.
Сузір’я Пса хвостом метля —
Цей знак його узріймо![9]
У поті нашого чола
Вино іскристе пиймо!
Ви славите його, бо він не заздрий?
А він крізь вас – неначе ви прозорі —
Вдаль втоплює зіниці наче яструб:
Не бачить вас! Він бачить тільки зорі.
Долю заслужити —
Тільки на війні:
Щоб навік здружитись,
Пороху нюхніть!
Дружба – три в одному:
Рівність у борні,
Братство в кожній скруті,
Воля в смертні дні!
Навшпиньки радше я зіпнусь,
Аніж рачкуватиму!
В шпарку нишком піддивлюсь,
Дверей не розчахатиму!
Либонь до слави прагнеш ти?
Що інтересно:
Її трапляється знайти
Цілком безчесно!
Дослідник я? Облиште, ні!
Тяжкий – то це геть інша річ:
Знай рину глибині навстріч
І опиняюся на дні!
«Ось я прийшов, бо нині час!» —
Так мислить, хто прийшов навік,
Байдужий до бридні базік:
«Уже запізно!» – «Ще завчас!».
У зморі сонце кленучи, єдино
Від дерева жадають тільки тіні!
«Він падає!» – кпите ви раз у раз;
Це правда; втім – він падає до вас!
Йому в над-щасті спокою нема,
Його над-світло вабить ваша тьма.
На карк почеплено мені
Годинник на міцній струні:
Скінчивсь для мене рух зірок,
І півня спів, і літ хмарок;
Все, що взивалося щомить,
Тепер сліпе й глухе мовчить —
Природи гомін заглушив
Годинник цоканням стальним.
Потрібний людям і сторонній їм,
Іду шляхом – погожим чи хмурним —
Однак завжди понад людьми!
Вона кебету має. Звідкіля?
Здоровий глузд у когось узяла,
І голова його з фатальної годинки
Пішла до дідька…Ні! До жінки!
«А нехай би всі ключі
Разом погубились,
І, замки ламаючи,
Відмички прислужились!»
Так міркує кожна шпичка,
Котра́ не ключик, а відмичка.
Не тільки руку я вправляю,
Коли пишу: нога так само —
То білим аркушем, то плаєм —
Виписує бадьоро й прямо.
Назад несміло й смутно позираєш,
В майбутньому собі йно довіряєш:
Орел ти, птахо,