Цього вечора пані сиділа сумна. Вона дивилась на вогники свічок, що відбивались у товстому склі вікна. Вже давно стемніло, синій вечір перетворився на гірку глибоку ніч. Господиня Чорного Лісу поринала у дрімоту – але роздягатись не поспішала. Вона чекала, поки чоловік звично захропе, розлігшись просто на підлозі біля печі – кожної хвилини, поки він при тямі, Анна поруч із ним відчувала небезпеку. Від сумних думок її відірвав несподіваний стукіт у шибку – наче хтось камінцями кидався у скло.
Анна наблизилась до вікна, та розгледіти на вулиці бодай щось було неможливо. Пані вискочила з кімнати і стрімголов гайнула надвір. Тут теж нікого не було, окрім варти на воротах. Протяжно заухкала сова. Хазяйка подумала, що їй лише почулось і стомлено схилила голову.
На сходах вона помітила мішечок. «Ох, знайомий почерк!» – зраділа Анна, схопила секретне послання.
Торбинка була з м’якого червоного оксамиту, всередині – щось тверде. Жінка заскочила у дім, де чоловік саме гарчав на хлопа, який знімав з нього чоботи.
– Анно! – п’яниця неочікувано промовив у бік дружини, відштовхуючи ногою служку – Ходи-но сюди, жоно!
Та від несподіванки застигла і якийсь час стояла незрушно.
– Чи батога знов узяти?! – прорипів господар.
Панна зітхнула, непомітно сховала торбинку в кишеню і наблизилась. Чоловік, умостившись на лаві, простягнув до неї ногу у чоботі зі стертою підошвою. Вона схилилась і потягнула взуття. Чобіт не давався, наче справді приріс до чоловічої ноги.
– Слабка вже зовсім?! От як тебе я випестив! Геть розслабилась! – господар вдоволено шкірився і чадів отрутним запахом.
Анна лютувала на себе, що й досі терпить чоловікові знущання. Але ж – як їй вдіяти? Розлучення – шалений ризик, навіть для неї, шляхтянки старовинного князівського роду. До того ж без згоди і підтримки владики їх так просто не розлучать. Врешті у неї є син – і слід перейматись тепер не лише своїм майбутнім, а і його. Втекти? Як часто вона про це думала! Але ж життя нарізно від чоловіка, і втеча у рідні обійстя, що перейшли до мужа разом з її посагом, поставить пляму на всьому їхньому роду Сокольських! Залишається лише мешкати з нелюбом, терпіти і напувати його до безпам’ятства, а потім ненадовго вириватись на волю, за гострий частокіл Чорного Лісу.
Щоразу, коли чоловік надовго зазирає у пляшку, Анна оголошує люду в обійсті, що їде погостювати до брата Марка, а сама рушає виконувати волю владики, її покровителя і душпастиря. За цю