До того, як перейти до нової власниці, помешкання довгий час лишалося без господарів. За словами ріелтора, усе тому, що продавець поставив на нього зависоку ціну. Тільки після того, як за вмовляннями спеціаліста з нерухомості, власник погодився знизити вартість, будинок нарешті вдалося продати. На жаль, зустрітися з господарем (Володимиром Корідзе) поліція не має змоги, оскільки той проживає в Німеччині. Вдалося поспілкуватися лише телефоном.
– Загалом справив непогане враження. За документами йому 50 років, тримає в Німеччині невеличкий бізнес, – пригадав розповідь Бовтуна Єгор. – Виїхав з України ще в кінці дев’яностих.
– Як так сталося, що тіло не виявили відразу? Усі ці дев’ять місяців воно перебувало там?
– Експертиза встановила, що її вбили саме там, так. Тіло з місця злочину не рухали. Смерть настала від удару по голові важким предметом, – коротко вводив у курс справи вже трішки захмелілий Льоня.
Опер страшенно радів допомозі Єгора. А головне знав – справа у надійних руках. Ну а він тим часом попідтягує власні «хвости», спробує трохи допомогти з розслідуваннями Вікторії (інакше після повернення її чекає повний «завал»), а також, наскільки дозволить час, допоможе батькам із ремонтом. – На будинок майже не було покупців. Аж поки власник не знизив ціну. Тож тіло спокійно пролежало там стільки часу. Подружжя, яке придбало оселю, дивилося її, ще коли ціна стояла висока. А щойно вартість знизили, придбали.
– Я так розумію, дивилися вони його до того, як там опинилося тіло?
– У грудні минулого року, – підтвердив здогади Єгора Льоня.
«Неабиякий сюрприз: знайти у власному будинку вбиту людину, – Єгор спробував уявити ситуацію. – А тепер їм у цьому будинку жити».
Скляр доволі швидко познайомився з деталями справи. Поки інформації виявилося небагато. Проте навіть із того, що довідався, запідозрив: не все в ній так просто.
Не тому, що тіло Олександри Альтман так довго не могли знайти.
Чоловік вбитої, Віктор Альтман, зник два роки тому. Тіла його досі ніхто не знайшов.
Харків. Субота, 2 листопада 2019 року. 23:23
– Так Колька решил не приезжать, что ль? – хлопець напнув на голову капюшон, рятуючись від вітру. Він стояв, засунувши руки до кишені джинсів і длубаючи носком взуття сиру землю. Ліля присіла навпочіпки спиною до входу на територію й дивилася на хлопця знизу вгору.
– Да *уй его знает, приедет или нет, мне пофиг.
Голос її був прокуреним, від того звучав майже як чоловічий. Дівчина харкнула й сплюнула.
– Чё он там так долго? – повернула голову й спробувала видивитися