Свонсон відкрив справу Бредшоу і кілька хвилин вивчав її, перш ніж поглянути на в’язня.
– Бачу, що вас засудили до шести років за дезертирство. Я раніше такого не зустрічав, – зізнався він.
– Так, сер, – підтвердив Гаррі, не бажаючи гаяти жодної миті дорогоцінного часу.
– Тільки не запевняйте, що невинні, – продовжив Свонсон. – Лише один із тисячі може бути таким. Всі факти свідчать проти вас.
Гаррі кивнув.
– Але якщо будете поводитися належним чином, – Гаррі згадав про вбиральню, – і це не спричинить якихось проблем, то не бачу причин, щоб вас тримати тут аж шість років.
– Дякую, сер.
– У вас є якісь захоплення? – поцікавився байдужкувато Свонсон.
– Читання, мистецтвознавство та хоровий спів, сер.
Начальник подивовано зиркнув на Гаррі: чи той часом не знущається з нього? Він вказав на рамку, що висіла на стіні за його робочим столом, і запитав:
– Можете доповнити нижній рядок, Бредшоу?
Гаррі вгледівся у цитату: «Свої очі я зводжу до гори, звідки прийде мені допомога». Він мовчки подякував панні Елеонор Е. Мандей, за години, які провів на її хорових заняттях.
– «Мені допомога від Господа, що створив небо й землю!» Псалом сто двадцять перший[3].
Начальник усміхнувся.
– Скажіть, Бредшоу, хто ваші улюблені автори?
– Шекспір, Діккенс, Остін, Троллоп і Томас Гарді.
– Хіба жоден із наших земляків недостатньо хороший для вас?
Гаррі мало не вилаявся вголос, припустившись такої очевидної помилки. Він поглянув на заповнену книжкову полицю.
– Авжеж, – сказав він. – Вважаю Скотта Фіцджеральда, Гемінґвея та О. Генрі незрівнянними, а Стейнбека – найкращим сучасним письменником Америки.
Він сподівався, що правильно вимовив це ім’я і поклав собі прочитати «Про мишей і людей», перш ніж наступного разу зустрінеться з начальником.
Посмішка знову з’явилась на вустах Свонсона.
– Яку роботу вам призначив Геслер? – запитав він.
– Прибирання крила. Хоча я хотів би працювати в бібліотеці, сер…
– Он як? – здивувався начальник. – Тоді дізнаюся, чи є там вакансія…
Господар кабінету щось занотував у блокноті, що лежав перед ним.
– Дякую, сер.
– Вас повідомлять про це сьогодні ж, – сказав начальник, ховаючи теку.
– Дякую, сер, – повторив Гаррі.
Він швидко пішов до дверей, усвідомлюючи, що на нього витратили більше часу, ніж стандартно відведені п’ять хвилин. Як тільки він вийшов у коридор, черговий провів його до крила. Гаррі був удячний, що Геслера ніде не було видно, а прибиральники вже перебралися на другий поверх на той момент, коли він знову до них приєднався.
Задовго до того, як пролунав сигнал до обіду, Гаррі вже був виснажений до краю. Він став у чергу до казанів і виявив, що Квінн уже прилаштувався