– Краще не ставити зайвих запитань, – відповів дядечко, здивовано роззираючись навкруги. – Свого часу я походив світом і знаю: на новому місці краще спершу мовчати і придивлятися до всього.
Дороті показала родичам інші апартаменти, докладно відповідаючи на їхні запитання. Спочатку вони оглянули вітальню, вікна якої виходили в сад, перед яким були розбиті клумби з трояндами, потім – дві спальні – окремо для дядька і для тітки, між ними – ванна кімната.
У спальні тітоньки були ще одні двері, що вели в гардеробну. Дороті відчинила їх, щоб показати найрізноманітніші костюми, які придворні кравці нашили для тітки, працюючи всю ніч без перерви. Дядечка теж не обійшли увагою: тепер він мав дев’ять костюмів, скроєних по моді Країни Жвакунів: широкі штани до колін, шовкові панчохи і туфлі з діамантовими пряжками. До кожного костюма додавався крислатий капелюх, оздоблений по краях дрібними золотими бубонцями. Крім того, було кілька сорочок із найтоншого полотна, прикрашених мереживами, і кілька жилетів із блискучого шовку.
Перш ніж переодягнутися в новий блакитний костюм, дядько Генрі вирішив прийняти ванну. До свого нового статусу він поставився з холодною розсудливістю, проте від допомоги прислуги навідріз відмовився.
А тітонька, охаючи й ніяковіючи, все ніяк не могла опанувати себе. Усе здавалося їй занадто шикарним, усе їй треба було роздивитися, до вього торкнутися. Нарешті, спільними зусиллями Дороті, Желеї Джемб і ще двох покоївок тітоньку вдалося одягнути й причесати, і вона вийшла у вітальню, де вже походжав дядько Генрі, в усій красі.
Дядько Генрі не тільки прийняв ванну, але й привів у порядок бороду і вуса, й тепер виглядав вельми респектабельно.
– Скажи-но, Дороті, – звернувся він до племінниці, – чи не занадто я вирядився? Тут усі так ходять?
– Усі, крім Опудала й Косматого чоловічка, – пояснила дівчинка. – А, скажімо, Залізний Лісоруб і Тік-Ток взагалі не одягаються, бо зроблені з заліза. Ось побачиш, всі придворні одягнені так само, як ти, хіба що діамантів на них більше.
– Та ти просто франт, Генрі! – вигукнула тітонька, окинувши чоловіка критичним поглядом.
– Подивися краще на себе, – образився той, – розпустила хвіст, як павич!
– Ти маєш рацію, – важко зітхнула тітонька, – ми невинні жертви цього, як його…
– Етикету, – підказала Дороті.
– Ось-ось! Не думала я, що на старості доведеться вбиратися по дві години!
– А зараз я покажу вам палац, – усміхнулася Дороті. – Ходімо!
І вона провела їх коридорами і залами палацу, представляючи на ходу всім зустрічним, а потім показала свої апартаменти, що розташовувалися неподалік.
– Отже, все це правда?! – охала тітонька, розкривши від здивування рот. – Значить, чарівна країна і справді існує? І це не сон? Але де всі ці дивні створіння, про які ти згадувала?
– Справді, де Опудало? – поцікавився дядечко.
– Опудало гостює в Залізного Лісоруба, – відповіла дівчинка. – Він скоро повернеться,