Іншими очима оглядаю світ навколо… Повзе по землі маленька мураха, і вона тепер мені ближча. Птах у небі летить, і він ближчий. Між мною і ними відстань скорочується. Немає колишньої прірви. Все – життя.
Запам’яталось і таке… Розповідав старий пасічник (а потім я чула про те ж саме і від інших): “Вийшов уранці в сад, чогось не вистачає, якогось знайомого звуку. Жодної бджоли… Не чутно жодної бджоли! Жодної! Що? Що таке? І наступного дня вони не вилетіли. І через день… Потім нам повідомили, що на атомній – аварія, а вона поруч. Але довго ми нічого не знали. Бджоли знали, а ми ні. Тепер, коли що, буду на них дивитися. На їхнє життя”. Ще приклад… Заговорила з рибалками біля річки, вони згадали: “Ми чекали, коли нам по телевізору пояснять… Розкажуть, як рятуватись. А черв’яки. Прості черв’яки. Вони пішли глибоко в землю, може, на півметра або на метр. А нам же незрозуміло. Ми копали-копали. Жодного черв’яка не знайшли для риболовлі…”
Хто ж із нас первіший, міцніший і вічніший на землі – ми чи вони? Нам би у них вчитись, як вижити. І як жити.
– Зійшлися дві катастрофи: соціальна – на наших очах розвалився Радянський Союз, пішов під воду гігантський соціалістичний материк, і космічна – Чорнобиль. Два глобальні вибухи. І перший – ближчий, зрозуміліший. Люди стурбовані днем і побутом: на що купити, куди поїхати? У що вірити? Під які прапори знову стати? Чи треба вчитися жити для себе, своїм життям? Останнє нам незнайоме, не вміємо, тому що ще ніколи так не жили. Це переживають усі й кожне. А про Чорнобиль хотіли б забути, тому що свідомість перед ним капітулювала. Катастрофа свідомості. Світ наших уявлень і цінностей підірвано. Якби ми перемогли Чорнобиль або зрозуміли до кінця, то думали і писали б про нього більше. А так живемо в одному світі, а свідомість існує в іншому. Реальність вислизає, не вміщається в людину.
– Так… За реальністю не вдається угнатися…
– Один приклад… Досі користуємося старими поняттями: “далеко-близько”, “свої-чужі”… Але що значить далеко чи близько після Чорнобиля, коли вже на четверту добу чорнобильські хмари пливли над Африкою і Китаєм? Земля раптом виявилася такою маленькою, це не та земля, яка була під час Колумба. Нескінченна. Тепер у нас з’явилось інше відчуття простору. Живемо в збанкрутілому просторі. Ще… Останні сто років людина стала жити довше, але все одно її терміни незначні та крихітні поряд із життям радіонуклідів, які оселилися на нашій землі. Багато з них житимуть тисячоліттями. Нам і не заглянути в таку далечінь! Поруч із ними переживаєш інше відчуття часу. І це все – Чорнобиль. Його сліди. Те ж діється з нашими відносинами з минулим, фантастикою, знаннями… Минуле виявилося безпорадним, зі знань уціліло лише знання про наше незнання.