Ольга зиркнула на гостя і поклала перед ним такого ж рівного окрайця.
– Дякую, – проказав він, а вона засміялась і кивнула головою.
– Немає за що.
– Ти здалеку?
– Здалеку, з Каліша.
– То ти й у Вільні був?
– Таж був!..
– І Гостру Браму[19] бачив?..
– Бачив. Там образ Матері Божої, чудотворна ікона.
Прокіп з-під лоба глянув на сина і знову опустив очі.
– Кожен знає, що так є, – буркнув.
– А чуда ти сам бачив? – заговорив Василь.
– Бачити не бачив, але люди розказували. Про різні чуда.
– А наприклад, зроби ласку, розкажи.
– Я таких речей не вмію, – задумався гість, – але, що чув, якщо зможу, повторю.
– Повтори, повтори, – мала Наталка підсунулася до нього.
Розпочав розказувати про матір, яка народила мертвих близнюків, про купця, якому злодії вкрали товар, про богохульника, якому всох язик, про солдата, якому на війні відірвало обидві руки, а всім їм Остробрамська допомогла.
Власне закінчили їсти, і жінки почали збирати зі столу, але стояли нерухомо, заслухавшись оповідача. Він же, з натури, видно, був мовчуном, говорив тихо і коротко.
– Багато наслухався я й про інші дива. Всього й не пригадати, – закінчив він.
– Але ж то католицький образ? – запитала Зоня.
– Католицький.
– Мені цікаво, – відізвався знову Василь, – чи Вона і людям іншої віри допомагає, наприклад, православним?
– Того не знаю, – гість стенув плечима, – але так думаю, аби тільки чоловік був добрий, то кожному допоможе.
– Аби, звісна річ, християнин, – гнівно поправила його мати Агата. – Ти ж не скажеш, що допомогла б жидові!
– Жидові? – забасив рудий наймит, який до цього сидів мовчки. – На єврея Вона ще б і холеру наслала. І такий результат.
Він голосно засміявся й ударив себе об коліна.
Старий Прокіп устав і перехрестився. Це послугувало сигналом для решти. Жінки заходилися мити посуд. Чоловіки, окрім Василя, який залишився при столі, вийшли надвір. Мельник запалив люльку, після чого приніс собі кожуха, розстелив його під кленом на траві та приліг, щоб задрімати після ситного обіду.
– Я тут робочим служу, – розпочав розмову рудий, звертаючись до прибульця, який сидів поряд. – Вже шостий рік служу. Добрий млин. А ти за фахом ким будеш?
– Я без фаху. Різну роботу знаю…
– Якби лишився на ніч, а вранці захотів би, то, якщо на слюсарстві знаєшся, то відремонтуєш мені револьвер. Його заїло, і курок не зводиться. Чортяка якийсь уселився в нього.
– Я просився на нічліг; дозволили, то й переночую. А вранці охоче подивлюся. Трохи вмію слюсарювати.
– То я тобі подякую.
– А не треба. І так за гостинність я хотів би розплатитися. Добрі це люди.
Наймит підтвердив. Люди щирі, нічим їх докорити не можна. Старий вимогливий і суворий,