Він торкнувся пальцем Картерових грудей і сказав із несподіваною лагідністю в тоні:
– Я білий зверху і всередині й не кину на поталу беззахисних людей, особливо жінку, а якщо зможу – допоможу їм. Коли ж я не допоможу, то ніхто вже не допоможе. Розумієте – ніхто! Замало вже часу для цього. Але я такий, як і інші люди; я не дам їм загинути, бо не можу байдуже ставитися, коли трапилося лихо.
Голос його був переконливим і майже ласкавим. Він тримався за ґудзика Картерової куртки, злегка притягнувши його, й конфіденційно вів далі:
– Так трапилося, містере Картер, що я, одверто кажучи, швидше застрелив би вас на місці, ніж дозволив би здіймати бучу в цьому морі ради якоїсь там чортової яхти. Я повинен зважати на життя інших людей, моїх друзів, на обіцянки і… і на самого себе. Ось чому я змушений затримати вас, – закінчив він.
Картер глибоко зітхнув. З палуби чути було тиху ходу та невиразні слова. Шоу голосно наказав:
– Кріпи бом-брамселі[21], тиндале!
– Дивний випадок, – пробурмотів Картер, дивлячись на підлогу. – Ви якась чудна людина. Однак мені хочеться вам вірити, якщо ви з вашим гладким помічником не двоє божевільних, що втекли, захопивши цей бриг. Підшкіпер чіплявся до мене за те, що я натрапив на ваше судно, а тепер ви хвалитеся швидше застрелити мене, ніж відпустити. Та мене це не дуже непокоїть, бо однак рано чи пізно вас повісили б за це. Якщо ж із того, що ви тут казали, хоч половина правди, то я повинен якнайшвидше повернутися до яхти, хоч мені й здається, що ваш приїзд їм мало допоможе. Я ж, може, хоч трохи став би їм у пригоді… хоч все це дуже дивне… Можна мені їхати у своєму човні?
– Як хочете, – сказав Лінгард. – Бо незабаром налетить шквал із дощем.
– Мені доручено човна, і я мокнутиму в ньому разом зі своїми хлопцями. Дайте нам, капітане, добру кодолу.
– Це вже зроблено, – мовив Лінгард. – Ви, здається, досвідчений моряк і повинні зрозуміти, що намагатися вислизнути від мене, – марна справа.
– Ви надто певні себе, пане капітан, – мовив Картер. – І якщо я переріжу кінець[22] під час шквалу, то буду щасливий вас ніколи більше не бачити.
– Тільки спробуйте, – застеріг Лінгард. – Я маю очі на бригу, юнацькі очі, що бачитимуть човен навіть тоді, коли ви брига не зможете бачити. Мені подобаються такі люди, як ви, але якщо ви дратуватимете мене, то я знайду вас і потоплю, щоб мені з місця не зійти.
Зиркнувши на нього, Картер ударив об поли руками.
– Присягаюся лордом Гаррі! Але якби зо мною не було людей, я обов’язково зробив би цю спробу просто заради спорту, хоч ви так певні своїх сил, капітане, що могли б підбурити і святого до непокори.
Добрий гумор знову