Лесь Курбас. Ростислав Коломієць

вишукуючи очима батька і матір. Й надалі театром і у театрі він жив усе життя – гімназійні й студентські аматорські театральні гуртки, львівський пересувний театр «Руська бесіда», «Гуцульський театр» Гната Хоткевича, театр «Тернопільські театральні вечори», перший український стаціонарний театр Миколи Садовсь-кого. Сюди він вписувався як актор. Далі він створює мистецькі колективи – «Молодий театр», «Кийдрамте», «Березіль». У них він здійснює свої пошукові режисерські задуми. Нарешті, театр абсурду, де він і завершив свій життєвий шлях, репетируючи чергову виставу у табірному театрі – виставу про табірне життя і чудеса табірного перевиховання…

      Власне, й особисте його життя відбувалося в театрі. Перше – трагічне – кохання сталося з провідною актрисою театру «Руська бесіда». Разом вони грали головні ролі у театрі. І раптом – відчайдушна спроба самогубства часів дебюту в театрі у відповідь на нерозділене кохання до своєї сценічної партнерки Катерини Рубчакової. Одружився – вперше і востаннє – з балериною Валентиною Чистяковою, яку, власне, й зробив актрисою.

      Здіймаючись над його долею в житті, помічаєш трагічні відміти-ни – рани на серці, які ніколи не загоювались. Рання смерть батька, який керував театром «Руська бесіда». Рання смерть двох братів у дитячому віці буквально на його очах. Смерть сімнадцятирічної сестри Надії у розквіті юності у перші дні Першої світової війни. Першу кулю – спроба самогубства у відповідь на нерозділене кохання – він носитиме під серцем все своє життя. Йому довелося пережити зраду друзів, цькування влади. Другу кулю одержить від ката у концтаборі. Та знов-таки, все це пов’язане з театром.

      І ось це передчуття, потім відчуття, а чимдалі – усвідомлення своєї місії в мистецтві сповнили його життя особливим духовним змістом. Оглядаючи його творчі здобутки, співвідносні з вищими досягненнями європейського театрального мистецтва, кидається в очі месіанська ураженість Курбаса театром, його пророча роль в українському театральному процесі 20-х – першої половини 30-х років XX століття. Погодьтесь, ми вже говоримо не про прекрасного актора, не про видатного режисера, але про керманича українського театрального процесу. Шекспірівські слова «Весь світ – театр, і ми актори в ньому» були девізом життя Леся Курбаса.

      Прекрасно і точно визначила масштаб і сутність подвижництва у мистецтві Неля Корнієнко, засновниця Національного центру Леся Курбаса: «Театрові ніколи не бракувало мрійників. Одні, як Гордон Крег, мріяли про всесвітню Академію театру й актора-надмаріонетку як про вище втілення режисерської віртуозності, інші, подібно до Таїрова та слідом за Достоєвським, мріяли про Красу як аналог рятівної духовності, треті галюцинували безсловесним театром, котрий став би останнім словом інтуїтивних одкровень. Та були серед мрійників і такі, котрі зусиллями Архімедового важеля перевернули театральний світ. Ми – про театральних Архімедів». Це, як ви розумієте, про Леся Курбаса. Додав би: Курбас був мрійником-утопістом…

      Але