– Знаю, і дуже добре, коли це «те» знаходжу я, – заявив Качур. – Найчастіше це жаба або хробак. А що, скажіть, будь ласка, знайшов єпископ?
Миша пустила це запитання повз вуха і квапливо повела далі:
– …вельми доцільним знайшов те, аби вийти разом із Едгаром Ателінгом Вільгельмові назустріч і запропонувати йому корону. Спершу Вільгельм поводився стримано, але нахабство його норманів…» Ну, як ти, голубонько? – звернулася вона до Аліси.
– Мокра як хлющ, – журливо відповіла Аліса. – По-моєму, від цього сухого матеріалу я ані трохи не обсихаю.
– У такому разі, – врочисто заявив Додо, підводячись на ноги, – у такому разі я пропоную проголосувати за ухвалу про закриття нашого зібрання заради негайного вжиття енергійніших заходів…
– Говори по-людському! – сказало Орлятко. – Я не знаю й половини усіх цих учених слів! Втім, хтозна, чи ти й сам їх знаєш!
І Орлятко нахилило голову, приховуючи посмішку. Декотрі птахи захихотіли, не криючись.
– Я хотів просто сказати, – ображено озвався Додо, – що нема кращого способу обсохнути, як Гасай-Коло!
– Скажіть, а що воно таке – Гасай-Коло? – спитала Аліса не з цікавості, а через те, що Додо значливо замовк – мабуть, сподівався на питання, якого, здається, ніхто не збирався ставити.
– О! – вигукнув Додо. – Я вам не скажу, зате покажу.
(Можливо, одного зимового дня воно тобі теж стане в пригоді, тому я розповім, що затіяв Додо.)
Найперше він накреслив маршрут Гасай-Кола у формі неправильного кола («Правильність форми не має значення», – зазначив Додо), а тоді уздовж нього розставив учасників – кого де. Команди «Раз, два, три – руш!» не було – всі пускалися бігти самі й спинялися коли заманеться, тому визначити, коли Гасай-Колу кінець, було не так то й просто.
Десь через півгодини, коли всі вже були сухісінькі, Додо зненацька вигукнув:
– Гасай-Колу кінець!
Усі з'юрмилися довкола нього, тяжко відсапуючи і допитуючись:
– А хто ж переможець?
На таке запитання Додо не вмів відповісти, не покрутивши добряче мізками. Він довго сидів непорушно з притиснутим до чола пальцем (поза, в якій найчастіше можна бачити Шекспіра на портретах), а всі тим часом мовчки ждали.
Нарешті Додо оголосив:
– Переможці – всі, і кожен повинен дістати приз.
– А хто їх роздаватиме? – озвався цілий хор голосів.
– Як це хто? Вона! – сказав Додо, вказавши пальцем на Алісу.
Всі одразу оточили Алісу, безладно лементуючи:
– Призи! Призи!
Аліса й поняття не мала, що робити; в розпачі вона сягнула рукою до кишені і вийняла звідти пакетик цукатів (на щастя, він не розмок у солоній воді). Кожен дістав по цукатику – вистачило якраз усім.
– Але і їй належиться приз, – зауважила Миша.
– Певна річ, – дуже поважно відповів Додо.
І, повернувшись до Аліси, спитав:
– А