– Ну! Ну! – горлала Королева. – Мерщій! Мерщій!
Вони вже мчали так, що, здавалося, линули понад землею, ледь торкаючись її ногами. Нарешті, як Алісі вже зовсім забракло духу, вони спинилися. Аліса побачила, що сидить під деревом і не може відсапатися: голова йшла їй обертом.
Королева прихилила її до стовбура і лагідно сказала:
– А тепер можеш трішечки перепочити.
Аліса з великим зачудуванням розглядалася надовкіл.
– Ото! Я бачу, ми так і залишились під оцим деревом! Усе зосталося, як було!
– Певна річ, – сказала Королева. А ти як хотіла?
– У нас, – пояснила Аліса, ледь переводячи дух, – коли отак довго мчиш, мов ошпарений, то, зазвичай, опиняєшся в іншому місці.
– Яка повільна країна! – зауважила Королева. – А в нас, як бачиш, біжиш, мов ошпарений, аби тільки втриматися на місці. А хочеш дістатися куди інде – біжиш принаймні вдвічі шпаркіше!
– Ой ні, мені нікуди не треба! – сказала Аліса. – Мені добре й тут!.. Тільки дуже спекотно і страх як хочеться пити!
– Я знаю, чим тобі зарадити, – привітно мовила Королева, добуваючи з кишені невеличку коробку. – Коржиком не погребуєш?
Аліса подумала, що відмовлятися буде нечемно, хоч це було зовсім не те, чого їй хотілося. Отже, вона почала гризти коржика. Він був дуже сухий – ще ніколи в житті небезпека вдавитися не була для Аліси такою близькою.
– Доки ти вгамовуєш спрагу, – мовила Королева, – я тут дещо виміряю.
Вона добула з кишені стрічку з дюймовими позначками й заходилася міряти землю, встромляючи то тут, то там маленькі кілочки.
– На третьому ярді, – озвалася Королева, вганяючи в землю черговий кілочок, – я дам тобі настанови… Ще коржика?
– Ні, дякую, – відповіла Аліса. – Одного мені цілком достатньо!
– Сподіваюся, ти вгамувала спрагу?
Аліса не знала, що й відповісти, але, на щастя, Королева не чекала на відповідь.
– На четвертому ярді, – вела вона далі, – я їх тобі повторю – щоб не забула. На п'ятому скажу: «Прощавай!» А на шостому – піду.
Аліса не зводила з неї очей. Коли всі кілочки було забито, Королева вернулася до дерева і знову поволі рушила вздовж рядка кілочків. Біля кілочка, що позначав початок третього ярду, вона повернулася обличчям до Аліси і промовила:
– Пішак, як ти знаєш, за першим ходом проскакує клітинку. Тож Третю клітинку ти також проскочиш на всіх парах – тобто паротягом, – і зараз же опинишся на Четвертій. Нею володіють Круть і Верть… П'ята клітинка майже вся залита водою… Шоста – володіння ШаламаБалама… Але ти мовчиш?
– А… хіба… я мала щось сказати, – затинаючись, запитала Аліса.
– Ти повинна була подякувати мені за великодушні настанови, – з суворим докором мовила Королева. – Але вважаймо, що це було сказано. Отож Сьома клітинка – це суцільний ліс, але один із Кінних Лицарів покаже тобі шлях… А на Восьмій клітинці ми обидві будемо Королевами, і відсвяткуємо