Дика качка. Генрик Ибсен

Господи Боже! Мій бідний сивоволосий батько!.. Ну й нехай собі сидить втішається.

      Старий Екдаль у домашньому сюртуку із розкуреною люлькою в руках виходить із своєї кімнати.

      Екдаль. Повернувся? А я ото слухаю – наче твій голос.

      Яльмар. Щойно прийшов.

      Екдаль. Ти, здається, мене не бачив?

      Яльмар. Ні. Але там казали, що ти пройшов через… Я хотів тебе наздогнати…

      Екдаль. Гм… Дуже мило з твого боку!.. А що воно за люди були там?

      Яльмар. Різні. Камергер Флор, камергер Балле, камергер Касперсон, камергер такий-то і такий… я не знаю всіх.

      Екдаль (киваючи). Чуєш, Гіно! З самими камергерами сидів.

      Гіна. Еге, тепер там страх як пишно стало в домі.

      Гедвіг. Що ж вони, співали ці камергери? Чи вголос читали що-небудь?

      Яльмар. Ні, тільки нісенітниці верзли. Хотіли було мене примусити декламувати. Та їм не пощастило.

      Екдаль. Не пощастило їм?

      Гіна. А ти ж би чудово зміг.

      Яльмар. Ні, не треба бути до послуг усім і всякому. (Ходячи по кімнаті.) Принаймні, я не з таких.

      Екдаль. Ні, ні. Яльмар не з таких.

      Яльмар. Не знаю, чого це мені конче потрібно розважати гостей у тих рідких випадках, коли я буваю у товаристві. Нехай інші стараються. Ці молодчики тільки те й роблять, що переходять з дому в дім – попоїсти та попити. Нехай вони й розплачуються за частування.

      Гіна. Та невже ти так і сказав?

      Яльмар (наспівуючи). Хо-хо-хо! Довелось-таки і їм дещо проковтнути.

      Екдаль. Самим камергерам!

      Яльмар. Авжеж, і їм. (Між іншим.) Потім у нас ще виникла невелика суперечка щодо токайського.

      Екдаль. Токайського? Тонке вино!

      Яльмар (зупиняючись). Буває і тонке. Але, я скажу тобі, не всі випуски однакові. Уся справа в тому, чи багато сонця потрапило на виноград.

      Гіна. І все ти знаєш, Екдалю!