Санстад. Розуміється, пане консул.
Руммель. Слово дане, і справа мусить піти якнайкраще.
Бернік. О, я ніскільки не турбуюсь про те, які будуть результати. Треба тільки, щоб кожний з нас обстоював цю справу в своєму колі. Коли ж їй буде забезпечене співчуття всіх верств суспільства, тоді, само собою, доведеться взяти участь і міському самоврядуванню.
Бетті. Ні, справді ж бо, Карстене, дай і нам послухати. Іди сюди і розкажи…
Бернік. О Бетті, люба, це рішуче не дамська справа.
Гільмар. Значить, ти все-таки вирішив узятися за цю залізницю?
Бернік. Розуміється.
Рерлун. Але торік, пане консул…
Бернік. То була інша річ. Тоді йшлося про приморську лінію…
Вігелан. А вона зовсім зайва, пане ад'юнкт. Адже в нас є пароплави…
Санстад. І, крім того, вона обійшлася б надто дорого…
Руммель. І йшла б просто врозріз з насущними інтересами міста.
Бернік. А найголовніше – не принесла б користі широким верствам населення. От чому я тоді й не погодився, і було прийнято проект внутрішньої лінії.
Гільмар. Так, але ця лінія не зачепить сусідні міста.
Бернік. Вона зачепить наше місто, любий Гільмаре, тому що ми проведемо до себе вітку.
Гільмар. Ах, так! Значить, новий задум.
Руммель. І задум чудовий – еге ж?
Рерлун. Гм!..
Вігелан. Не можна заперечувати, що саме провидіння ніби призначило цю місцевість для такої вітки.
Рерлун. Ви це серйозно говорите, пане Вігелан?
Бернік. Так, признаюся, я теж вбачаю ніби перст долі в тому, що я під час своєї весняної ділової поїздки випадково потрапив у долину, де мені раніше не доводилось бувати. І тут, наче блискавка, промайнула в мене думка: от де зручно провести до нас вітку. Я вирядив інженера на розвідку. І ось у мене вже всі попередні плани й кошториси, – все в порядку.
Бетті (все ще стоячи з іншими дамами в дверях тераси). Але як же це, любий Карстене, ти все приховував від нас?
Бернік. Дорога Бетті, вам би все-таки не зрозуміти справжню суть діла. А втім, я до сьогоднішнього дня нікому і словом про це не згадував. Але тепер настала рішуча хвилина; тепер час діяти відверто і енергійно. Нехай би мені навіть довелося ризикнути всім своїм майном, я все ж дійду до кінця.
Руммель. І ми з тобою, Берніку. Можеш розраховувати на нас.
Рерлун. Ви справді покладаєте такі великі надії на цю справу, панове?
Бернік. Ще б пак! Яким могутнім важелем це стане для піднесення всього нашого суспільства! Подумайте тільки, які лісові угіддя стануть доступні, які багаті рудники відкриються для розробки! А гірські річки з незліченними водоспадами? Яке широке поле для фабричної діяльності!
Рерлун. І вас не турбує, що жваві стосунки з зіпсованим зовнішнім світом…
Бернік. Будьте спокійні, пане ад'юнкт. Наше роботяще містечко, хвалити Бога, утвердилося тепер на митних моральних підвалинах. Ми всі докладали