19
Рільке був зворушений. Він негайно написав Цвєтаєвій: «Дорога поетесо, зараз я одержав листа від Бориса Пастернака, який безмірно потряс мене, переповнений радістю й найбурхливішими виявами почуттів. Хвилювання й подяка – все те, що сколихнуло в мені його послання, – мають іти від мене (так я зрозумів із його рядків) спочатку до Вас, а потім, через Ваше посередництво, далі – до нього! Дві книги (останнє, що я опублікував), які вирушають услід за цим листом, призначено для Вас, Ваша власність. Я такий приголомшений силою і глибиною його слів, звернених до мене, що сьогодні не можу більше нічого сказати. Але чому – питаю я себе – чому не довелося мені зустрітися з Вами, Марино Іванівно Цвєтаєва. Тепер, після листа Бориса Пастернака, я вірю, що ця зустріч принесла б нам обом якнайглибшу сокровенну радість. Чи вдасться нам коли-небудь це виправити?!» Рільке відправив Цвєтаєвій свої книги відразу після одержання листа – і його захоплений тон пояснюється тим, що й він, на жаль, був 1926 року самотній (і тяжко хворий – у нього починалося білокрів’я, про що він іще не знав); він і не здогадувався, що у нього в Росії та в російському Парижі такі шанувальники. Він відправив Цвєтаєвій «Дуїнські елегії» та «Сонети до Орфея». На «Дуїнських елегіях» – віршований інскрипт. Цвєтаєва негайно відповіла: «Ви – втілена поезія. Ви – нездоланне завдання для майбутніх поетів». Вона хапається за можливість листування: «Чого я від Тебе хочу, Райнере? Нічого. Всього. Щоб Ти дозволив мені кожну мить мого життя здіймати на Тебе погляд – як на гору, що мене охороняє (немов кам’яний ангел-хранитель!). Поки я Тебе не знала – я могла й так, тепер, коли я знаю Тебе, – мені потрібен дозвіл. Бо душа моя добре вихована. Але писати Тобі я буду – хочеш Ти цього чи ні». Вона відправила йому «Вірші до Блока» і «Психею». Рільке відразу ж відповів Цвєтаєвій і почав шукати зустрічі. Він отримав у відповідь визнання ще палкіше: «Ти один сказав Богові щось нове». Рільке присвятив Цвєтаєвій «Елегію». Їх листування пішло бурхливо і лише інтенсивніше зробилося після короткої паузи (Цвєтаєва образилася на згадку про хворобу Рільке, вважала, що він таким чином дистанціюється від неї). Непорозуміння роз’яснилось, епістолярний роман поновився. Пастернак у нім майже не бере участі. Весь цей час вона нітрохи не тішить себе надією на власний рахунок: «Слухай, Райнере, Ти мусиш знати це із самого початку. Я – погана. Борис – хороший. О, я погана, Райнере, не хочу спільника, навіть якби це був сам Бог». Тим часом листи Рільке до неї стають усе ніжнішими і в якомусь сенсі все інтимнішими: «Не відкладай до зими!» – але Цвєтаєва саме відкладала: «Савойя. (Роздум): Поїзд. Квиток. Готель. (Слава богу, візи не треба!) І… легка гидливість. Щось уготоване, завойоване… вимолене. Ти маєш упасти з неба».
20
Кажуть, погіршення фізичного стану, що призвело Райнера до смерті, сталося від уколу колючкою троянд