Степан Бандера справді підняв пропагандистську справу ОУН на високий рівень. Основою агітаційної діяльності ОУН він вважав розповсюдження її ідей не тільки серед української інтелігенції, студентської молоді, але і серед найширших мас українського народу. Паралельно Бандера забезпечував зв’язок між керівництвом, що знаходилося за кордоном, і членами ОУН на місцях. Зв’язок із закордоном він підтримував з 1931 року, неодноразово виїжджаючи з країни різними конспіративними шляхами.
Саме з цієї миті його кар’єра починає стрімко рухатися вгору.
У той час ОУН встановила тісні контакти з Німеччиною, її штаб-квартира розмістилася в Берліні, на Гауптштрассе, 11, під вивіскою «Союз українських старшин у Німеччині». Сам Бандера пройшов навчання в Данціґу, в розвідшколі. Там він проявив показне завзяття в навчанні, після чого розвернув активну терористичну діяльність і віддав наказ підопічним підірвати українську друкарню Яськова, редакцію львівської газети «Сила», зробити замах на письменника А. Крушельницького.
Через рік Степан Бандера став заступником крайового провідника ОУН в Західній Україні і заступником крайового коменданта бойової організації. У січні 1933 року Провід українських націоналістів на чолі з Є. Коновальцем призначив його виконувати обов’язки крайового провідника ОУН у Західній Україні і крайового коменданта бойового відділу ОУН – УВО.
З перших же днів керівництва Бандера проявив себе як жорсткий, а іноді навіть жорстокий лідер. Наприклад, за його вказівкою були знищені сільський коваль Михайло Білецький, професор філології Львівської української гімназії Іван Бабій, студент університету Яків Бачинський і багато інших мирних людей.
Для поліпшення роботи всіх ділянок революційної організації на західноукраїнських землях[3] Степан Бандера зробив спробу структурно перебудувати ОУН. На конференції, проведеній головою Проводу Є. Коновальцем за участю не тільки закордонних членів Проводу, але й представників із Краю, що проходила в липні 1933 року в Празі, Бандера запропонував перепідпорядкувати кадри УВО Проводу ОУН, надавши їм характеру бойової референтури. Його пропозицію було прийнято. Структурні зміни особливо відбилися на бойових акціях, що здійснювалися під керівництвом Бандери. Попри те, що їх проводили люди переважно не знайомі або, в кращому разі, мало знайомі з військовою справою, акції практично завжди були вдалими. Конференція також формально затвердила Степана Бандеру (йому тоді було 24 роки) на посту крайового провідника і ввела його до складу Проводу