Сулейман не хотів бути схожим на батька й у дрібницях. Навіть тюрбан носив інакше, насував його майже на самі очі, а Селім носив високо, на маківці голови. Не був схожий на Селіма Грізного й щодо ставлення до жінок: не проміняв жіночі пестощі на незрозумілі пристрасті з юнаками. З наложницями проводив не так багато часу. Самовпевненому, гарячому, безстрашному герою, що сам особисто керував походами, взагалі не вистачало часу для гаремних любощів, а «Святий Закон» не дозволяв брати жінок у походи. З появою маленької Хуррем все зміниться, але досі жінки ніколи не супроводжували султана в його войовничих справах.
У величезному гаремі султана жило триста дружин та наложниць. Сулейман був упевнений, що в його безмежній державі «нема жодного дому, жодного роду, з котрого найкраща дівчина не впала б йому до ніг, якби лиш проявив охоту взяти її до свого гарему» (10). Тому й розростався він за волею падишаха. «Цілий світ! Заплутаний, безконечний, розділений, монотонний і страшний у своїй безвиході» (2). Різних націй, кольору шкіри, куплені на ринку, подаровані, продані своїми батьками, жінки проводили час у піклуванні про свою красу. Але не всім подобалося таке солодке життя. Бо султан дарував свої гарячі ночі лише найулюбленішим, а всім іншим залишалося чекати. Бувало роками жінки з гарему не отримували жодного знаку уваги від свого падишаха. Деякі не витримували і йшли на зраду. Якщо про те дізнавалися, кара за такий вчинок була страшна: невірну зашивали в мішок з отруйною змією і по спеціальному жолобу спускали у води Босфору.
Існувало правило: якщо дев'ять років поспіль падишах жодного разу не втішався з наложницею, вона мала змогу залишити гарем з досить відчутним приданим. Головний євнух гарему відповідав за цю цікаву статистику відвідувань господаря. Саме кизляр-ага розробляв розклад, за яким султан приділяв увагу тій чи іншій наложниці. Коли вибір було зроблено, ввечері вона одержувала коштовний подарунок, а вранці, якщо султан отримував бажане, ще один. Не міг дарувати любощів великий падишах тільки в четвер, бо в цей день завжди готувався до п'ятничної молитви. Якщо жінка народжувала дитину, вона переходила до так званих щасливих – це вірний шлях до стану офіційної дружини султана. їх у нього було від чотирьох до восьми. Діти першої ставали спадкоємцями престолу. Але це не могла бути християнка. Історія продемонструвала, що зміна віри, поміж інших справ, не була такою складною для Роксолани.
Ось у таке зміїне кубло