– У мене немає хлопів, прошу пана. Тут скрізь вільне козацтво, тож козаки мають право знати, за якою справою турбують їхнього гетьмана, – пролунав низький і владний голос. – Я Яцько Бородавка, кажи, що маєш казати.
Грабовський трохи знітився і опустив очі. У голосі Бородавки він почув силу та крицеву волю.
– Лист від його ясновельможності! – мовив він, прокашлявшись.
Бородавка простягнув руку.
– Давай, – кинув коротко.
Грабовський розшпилив кілька ґудзиків на оксамитовому каптані й видобув з-за пазухи сувій цупкого паперу. З ледь помітним поклоном простягнув гетьману. Бородавка недбало оглянув лист. Темний відтиск гербової печатки на сургучі. Сумнівів не було, на печатці герб Кароля Ходкевича. Мовчки зламав крихкий сургуч і заходився читати.
Ходкевич не писав нічого нового. Ті самі стримано ввічливі формули, ті самі побажання здоров'я і довгих років життя. За ними тон одразу мінявся й сухо інформувалося, що військо його королівської милості, у якому він має честь бути рейментарем, зосереджено біля Жванця і Браги. Активно будується міст для переходу через Дністер. Стурбовано цікавився місцем знаходження реєстрового козацького війська. Інтерес цей був викликаний тим, що з турецького табору приходили невтішні новини. Армія султана, до якої приєднався бейлербей[4] Анатолії, уже переправилася через Дунай і форсованими маршами просувається у напрямку кордонів Речі Посполитої. Дуже скоро турки будуть на Поділлі. Наприкінці Ходкевич, відкинувши ввічливість і дипломатичні виверти, прямо наказував якнайшвидше приєднуватися козакам до його війська.
Бородавка звернув сувій і подав генеральному писареві, який сидів верхи поряд із ним. Холодним поглядом подивився на посланця.
– Пане…
– Грабовський! – підказав хорунжий.
– Пане Грабовський, дякую за листа. Можете вирушати у зворотному напрямку.
Бородавка повернув коня. Від здивування Грабовський розгублено закліпав очима.
– Але, прошу пана… Його ясновельможність очікує на вашу відповідь!
Бородавка кілька хвилин дивився на річку військового обозу, що повільно пропливала повз них. Потім повернувся до Грабовського.
– Можеш передати Ходкевичу на словах: я співчуваю його важкому становищу. Але до того, поки він не ступить на землю Волощини, я козаків не приведу! Які матиму гарантії, що ляхи з турками за нашою спиною не домовляться?
– Слово гонору! – підскочив у сідлі Грабовський.
– Чиє?.. Якщо Османа бити задумали, треба у Волощині ставати, під Хотином. А якщо зраду для нас підготувати, то й на Поділлі краще було б… Ще скажи, що козацтво пошарпає волохів, щоб отоманину не служили. Воно їм на користь… А потому під Хотином і веселіше боронитися буде, коли у козака кишені не порожні… Все, можеш їхати!
Бородавка наздогнав голову колони і зайняв своє місце позаду хорунжого. Кілька хвилин він їхав мовчки, потім покликав джуру:
– Михайла