– О, олімпійські боги, згляньтеся, помилуйте!
Зворушило його благання грізного Аполлона. Але пізно! Уже злетіла з тятиви золота стріла, не можна вернути її. Пронизала вона серце й останньому синові Ніоби. Швидко донеслася чутка про велике нещастя до Ніоби. Зі сльозами розповідають слуги і Амфіону про загибель його синів.
Не переніс їх утрати Амфіон, він сам пробив собі груди гострим мечем.
Схилившись над тілами синів і чоловіка, ридає Ніоба. Вона цілує їх похололі вуста. Розривається від страждання серце Ніоби. В розпачі простягає нещасна руки до неба. Але не про милість благає вона. Горе не зм’якшило її серця. Гнівно вигукує вона:
– Радій, жорстока Латоно! Веселись, поки не насититься твоє серце моєю скорботою! Ти перемогла, супернице! О, ні, що кажу я, не перемогла ти! У мене, нещасної, все ж більше дітей, ніж у тебе, щасливої! І хоч багато навколо мене мертвих тіл моїх дітей, все ж я перемогла тебе, все ж більше зосталося дітей у мене, ніж у тебе.
Тільки замовкла Ніоба, як пролунав грізний дзвін тятиви. Жах охопив усіх. Тільки Ніоба лишалася спокійною, нещастя додало їй сміливості. Недаремно рознісся дзвін тятиви лука Артеміди. Одна з дочок Ніоби, які стояли в глибокому смутку навколо тіл братів, падає, вбита стрілою. Ось знову дзвенить тятива, і падає друга дочка Ніоби. Шість золотих стріл одна за одною злетіли з тятиви лука Артеміди, і мертвими лежать шість прекрасних юних дочок Ніоби. Лишилася тільки наймолодша дочка. Вона кинулась до матері і сховалась у неї в колінах, у зборках її вбрання.
Горе зломило горде серце Ніоби.
– Лиши мені хоч наймолодшу доньку, велика Латоно! – благає Ніоба, сповнена скорботи, – хоч одну залиш мені!
Але не зглянулась богиня, і пронизує стріла Артеміди й наймолодшу дочку.
Стоїть Ніоба, оточена тілами дочок, синів і чоловіка. Немов заціпеніла вона з горя. Не колише вітер її волосся. В її обличчі немає й кровинки, не світяться життям її очі, не б’ється в грудях серце, тільки сльози скорботи ллються їй з очей. Холодним каменем скувало її члени. Знявся бурхливий вихор і переніс Ніобу на її батьківщину, в Лідію. Там, високо на горі Сипілі, стоїть обернена в камінь Ніоба і вічно ллє сльози скорботи.
Геракл[105]
Міфи про Геракла викладено за трагедіями Софокла («Трахінянки») і Єврипіда («Геракл»), а також за сказаннями, що згадуються в «Описі Еллади» Павсанія.
Народження і виховання Геракла
В Мікенах[106] правив цар Електріон. У нього викрали телебої[107], під проводом синів царя Птерелая, стада. Телебої вбили синів Електріона, коли